2.

2.

Моркви не було. На її місці лежав пузатий і круглобокий гарбузик, геть такий, як отой, якого я недавно розчавила своїм черевиком.

— Це... Це що за фокуси?! — нарешті отямився дядько, вирячившись тепер на мене. — Ти куди мою моркву поділа, відьмо?!

— Не знаю! І я не відьма! — обурилась я, хоча в грудях раптом якось неприємно занило.

Щоб перевірити свою страшну здогадку, я простягнула руку і обережно доторкнулася до великої капустини, що лежала скраю на прилавку. Тієї ж миті капустина перетворилася на ще один гарбуз! Я перелякано відсахнулась і якось ненароком доторкнулася до ящика із буряками. І тоді весь прилавок, котрий був не дуже міцний, із тріском зламався і впав на землю під вагою раптової гори здоровенних помаранчевих гарбузів, які почали сипатися людям просто під ноги!

— Ґвалт! Рятуйте! Нечиста сила на базарі! — заверещав продавець, хапаючись за голову.

Навколо зчинився переполох, люди почали озиратися, махати перед собою руками, малюючи у повітрі захисні знаки від нечистої сили, підозріло дивитися одне на одного.

— Агов, ти що це тут робиш, дівко?! Це ти з нечистою силою злигалася? Стефанку, це вона твій прилавок зламала? — раптом почула я за спиною чоловічий голос, і хтось грубо смикнув мене за плече ззаду.

— Вона! Вона! — перелякано крикнув продавець, задкуючи й вказуючи на мене пальцем. — Обережно, Прокопе, бо ще тобі нашкодить!

— Та відчепіться від мене! Це не я! — обурилась я, різко обернулась і відштовхнула нахабу, що вчепився в моє плече, рукою.

І тут сталося те, чого ніхто не очікував. Пролунав якийсь дивний звук, від якого в мене неприємно задеренчало у вухах. Я аж присіла від несподіванки. Замість кремезного дядька, котрий хотів допомогти своєму знайомому, переді мною на землю з важким гупанням упав велетенський, у зріст людини, гарбузяка! А на його самісінькій маківці смішно і набакир сиділа пожмакана чоловіча шапка.

На мить усе притихло на базарі, а потім люди закричали, зарепетували, замахали руками і сахнулися від мене, як від прокаженої, почали втікати у різні сторони, перекидаючи прилавки, розсипаючи й топчучи чужий товар і кричачи про відьомські чари у переддень Геловіну.

Я ж стояла посеред цього хаосу, ніби громом прибита. Трясця! Та перекупка не збрехала! Напевно, вона мене і справді прокляла, стара відьма! Я розвернулась і кинулася назад, туди, де стояла та базарна баба. Але коли я прибігла на те місце, де ми з тією вредною бабою сварилися, то там уже нікого не було. І перекупку, і її елітні гарбузи наче корова язиком злизала!. Тільки валявся мій нещасний розчавлений гарбузик помаранчевою кашкою на землі, нагадуючи про те, що вона взагалі-то точно тут стояла. Втекла, відьма! Наче крізь землю провалилася або на мітлі полетіла! Ось хто тут на базарі був справжньою нечистою силою! 

Зрозумівши, що шукати її марно, я побігла з базару геть. Біжу я, значить, додому, вітер у вухах свистить, а в голові думки хаотично скачуть, бо поки що я ще не дуже зрозуміла, що зі мною сталося. І раптом мене на півдорозі осяяла геніальна, як мені здалося, думка! А що, це ж навіть дуже доречно зараз, раз таке сталося! Зараз прибіжу додому, доторкнуся до мачухи — і все, прощавай, моє гірке життя! Раз я таке можу, як на базарі зробила, то перетворю її на гарбуза! Залишу лежати на печі великим гарбузом, і нехай собі мовчить аж до самісінької весни! А там видно буде.

Натхненна цією мстивою ідеєю, я підлетіла до рідної хати, схопилася за клямку наших дверей і... Знову у вухах у мене продзищав якийсь дивний звук, і двері вмить перетворилися на велетенський гарбуз, який роздувся у дверному одвірку, геть-чисто заблокувавши вхід до хати. Зсередини хати почулося злюще і трохи приглушене товстим гарбузом лементування мачухи:

— Що це таке?! Хто підпер двері?! Чого так темно стало?! Злюкіє, ти знову свої капості робиш?!

Я відсахнулася від дверей, і зі все зростаючим переляком почала роздивлятися свої руки. І ось тут до мене дійшов увесь жах мого становища! Дійшло по-справжньому! Матінко рідна, як же я тепер буду їсти? Ложка ж на гарбуз перетвориться! А як спатиму? Ліжко ж теж стане гарбузом?! Ой-ой-ой! Як же мені далі жити?!

Я, вся охоплена жахом, кинулася навтьоки, подалі від дому, подалі від людей, щоб нікому більше не нашкодити, не перетворити на гарбузів...

Побігла я до лісу, що ріс недалеко від нашої хати, подалі у його хащі. Мчала спереляку так швидко, як тільки могла, можна сказати, що страх мене у лісові хащі гнав, та раптом ненароком зачепилася подолом сукні за якийсь корінь. Спіткнулась і, щоб не впасти, схопилася обома руками за стовбур найближчої сосни. Тенькнуло щось у мені знову, і замість шорсткої кори дерева мої пальці ковзнули по дивній гладенькій поверхні. Сосна біля мене зникла, а на її місці з'явився гігантський видовжений гарбуз із зеленими смугами, а всі хвойні голочки, котрі залишилися без стовбура, рясним дощем посипалася мені просто на голову!

— Та що ж це за біда?! Чому це зі мною відбувається?! Я не хочу! — у розпачі вилаялась я і втомлено всілася на вкритий мохом пеньок, який побачила неподалік.

У вухах дзенькнуло, і пеньок піді мною миттєво перетворився на гарбуза. Я не втрималася на його круглому боці і з'їхала просто на землю, а потім гірко заплакала...