ГЛАВА 3

ТАЯ.

Вранці все було немов за розкладом, так само, сніданок, посуд,  і в кафе працювати, от в такому ритмі я не відчувала що зараз знаходжуся  у відпустці, як кажуть з однієї роботи на іншу, і щей безкоштовно. Навіть попри такий косметичний ремонт, відвідувачі були, щоб поласувати бабуліними пирогами і попити чай, каву, чи навіть какао. Тому я їй трохи і допомагала, крім  того що, щей прибирала після всіх. І так було весь тиждень. Важкі роботи вже закінчили, і далі має бути прикрашання. 

І ось одного вечора, в пяницю весь день мене бісило, що на мене витріщався той Стасік, і це мені не здавалося, бо він реально, на мене витріщався, добре що мене цей весь час рятувало що  я була не сама. Але так було не весь час. Вечері коли всі пішли, бабуся попросила дочекатися коли хлопці закінчать і все зачинити, а сама втомилася і пішла раніше. І от коли я стояла біля стола з касою, він підійшов до мене сів за стіл і сказав:

- як справи?

- слухай,я кщо ти щось хочеш то так і кажи!

- ми вже закінчили…

-  я бачу і?

- кави даси?

- добре..

І я мовчки зробила йому каву, і поставила, на що він сказав:

• а собі?
• навіщо? я не хочу..
• ну попили б разом, так сказати за компанію…
• а  я не хочу..
• слухай Тая ти справді мене з дитинства не пам'ятаєш?
• ні, а маю?
• взагалі так, ми всі канікули гралися разом…
• нажаль не пам'ятаю..

    Я бачал що це його, трохи образило, хоча  я не розуміла чому, я правда його не пам'ятала. Або там не  було нічого цікаво, або було щось таке що я хотіла забути. Він допив каву і сказав:

• що ж я напевно піду..
• гаразд..
• може тебе провести?
• тут же недалеко, сама дійду..
• як хочеш..
• дякую за розуміння..
• тоді до завтра..
• бувай..

І він розвернувся і пішов. Нарешті тиша і спокій. А ще трохи і  у ванну  і тепле зручне ліжко, про яке я мріяла весь день.  

і ось я все зачинила, все відключила. На вулиці вже було темно, але добре що хоча б якісь фонарі на вулиці світили., хоча на такий випадок на телефоні є фонарик. І ось я пішла по вулиці, тиша була неймовірна, що було чути шурхіт землі під ногами і жжужання комарів над вухом, хоча дивно що вони до сих пір не сплять, може виною цьому, те що погода тепла. Десь з хвилин десять я спокійно шла, і чула лише шурхів своїх кроків, але зараз я чула ще якийсь шурхіт, ну  тут було багато кущів  і дерев, може це вони, хоче вітру то не було. Тоді  я різко обернулася, але пусто, я одна, і  наче нічого, ну може здалося, через перевтому. І біля магазинчика почула за спиною голос :

• зря ти тоді не погодилася щоб я тебе провів..

капець, мене а ж підкинуло зі страху і несподіванки:

• Станіслав ти що взагалі охренів! нахера так лякати!
• ну знаєш от зараз ти повинна радіти, що це я а не хтось інший…а то мало хто може бути в такий час . - з посмішкою сказав він
• знаєш у селі більше немає таких придурків, які в такий час могли придумати ходити лякати дівчат у темряві
• Не думаю
• Повір я знаю
• ти помиляєшся Тая
• Ай все йди до біса 
• от проведу тебе і піду
• ні дякую, сама дійду….
• мені всеодно про дорозі, так хочеш чи ні, але ми йдемо разом..
• гаразд — крізь зуби сказала я, і була зла як пантера, 

    оце мені не таланить, мало того що весь вечір його терпіла, так він ще й спокійно в тиші не дав дійти додому, що ж він все одно нікуди не дінеться, тому я пішла а перед а він плвівся мовчки ззаду.

   Як добре що я вже бачила будинок бабусі, а це значить я скоро розбудуся цього Стасіка, як одного набридливого комара, так би в прихлопнула його, але нажаль не можу. 

   І ось я стояла біля будинку, і розвернулася і сказала:

• Я на місці тому ти вільний
• Так я знаю
• Тоді бувай
• До завтра Тая

    І я відразу швидко пішла в будинок. Весь цей час мене не покидало дивне відчуття що він щось від мене приховав і хотів сказати але не сказав. Ну і нехай, сьогодні я втомилася немає сил думати що там задумав той Стасік. Тому я в душ, в піжаму і спати.

Стасік.

Коли я перший раз побачив Таю, як не дивно я відразу її впізнав, так вона стала дорослою, красивою, але залишилася такою ж норовливою, трохи злою, з неймовірною усмішкою, і її очі були такі ж сяючі, немов зірки на чистому небі. Всі ці роки я памята і чарівні очі та цю усмішку, які неможливо сплутати з нішими. НЕвже доля дала мені шанс спробувати довести їй що я я більше не такий нерішучий, що  я змінився, що тепер я можу багато чого, а головне вмію і знаю  як поводитися з дівчатами як вона. 

Після того  як я її провів, навіть як вона була проти, мені подобалося її злити, я почав думати що час її влаштувати трохи веселощів, і я навіть знав як. І вирішив від завтра почти до цього готуватися.