Розділ 2

Розділ 2

Марічка вирішила не затягувати з врученням свого прощального подарунка. Вона взяла таксі й поїхала прямо до офісу, звідки того ж ранку звільнилася з гучним скандалом. Після того, як Ігор сказав їй, що їм потрібна пауза, щоб розібратися в почуттях, дівчина негайно зателефонувала до компанії в Польщі, яка давно намагалася переманити її на роботу, і погодилася. І хоча Ігор намагався їй щось сказати, вона його не слухала.

Тепер, навіть не залишивши валізу охоронцеві, вона пішла прямо на свій (уже не свій!) сьомий поверх, де розташовувався її кабінет. Гуркіт порожньої валізи акомпанував стукоту підборів дівчини майже музичним ритмом. В іншій руці вона тримала великий помаранчевий гарбуз із вирізаними зубами та очима, все ще загорнутий у спеціальну магазинну плівку, щоб не забруднитися.

Не зупиняючись і не стукаючи, дівчина різко відчинила двері кабінету Ігоря і перше, що вона побачила, то це свого колишнього хлопця, який сидів за своїм широким столом, а поруч із ним — Ірку з відділу маркетингу, яка останнім часом стала новим об’єктом її страшенних ревнощів. І вони обоє, схилившись одне до одного, вели тиху, майже інтимну розмову над якимись розкладеними паперами, що негайно викликало нову хвилю гніву та ревнощів у душі дівчини, яка ще не оговталася від ранкової сварки.

Марічка гучно гупнула валізою біля входу і, не стримуючи емоцій, що застрягли в горлі гірким клубком із самого ранку, почала атаку:

— Ага! Я так і знала, так і знала! Тобі навіть не соромно, ти навіть не намагаєшся приховати свої загравання з Іркою! Уже радієш, що я їду? І вже можеш спокійно сидіти тут із цією… е-е-е… вискочкою з відділу маркетингу! Ви вже будуєтп плани на своє нове щасливе життя, поки я десь там буду лікувати свої рани після нашого… е-е-е… всього! Після всіх твоїх обіцянок і клятв ти тут шепочешся з нею, в той час, коли я вже купила валізу, щоб поїхати геть! Ти розумієш, що це означає? Це зрада, Ігоре, чиста зрада! І ти мені навіть не подзвонив, щоб вибачитися за ранок! Між нами все скінчено, тепер уже точно!

Ігор підскочив на місці, його обличчя набуло злегка роздратованого виразу, тоді як Ірка мовчки стиснула губи, відкинулася на спинку стільця і склала руки на грудях.

— Марічко, заспокойся, будь ласка! Що ти таке кажеш? Припини це негайно! Між мною та Іриною абсолютно нічого немає, ми просто обговорювали... ну... критичну ситуацію із запуском реклами наступного тижня. Ти ж знаєш, що Ірина відповідає за цей сегмент роботи, і вона зайшла лише на п’ять хвилин! Це робота, Марічко, це офіс, а не твоя особиста сцена для ревнощів, які давно перетворилися на параною!

— Параноя? Ти називаєш параноєю те, що ти мені навіть в очі не дивився після нашої розмови, а тепер ховаєшся тут зі своєю… помічницею? Я більше цього не витримаю! Я втомилася від твоїх вічних виправдань і твоїх "нічого не відбувається", коли я все бачу! І знаєш що? Я прийшла не лише попрощатися назавжди! Я прийшла закінчити наші стосунки елегантно, за українською традицією, щоб ти запам’ятав цей день і мене назавжди!

З цими словами вона помахала перед ним великим яскраво-помаранчевим гарбузом, який тримала в руках, і з таким гуркотом, що Ірина аж підскочила, кинула його прямо на стіл, просто поверх якихось робочих паперів.

— Ось! Ось тобі мій гарбуз! Пам’ятай, Ігоре, за нашою традицією — це моя відмова, мій тобі "подарунок" на Геловін, щоб ти більше ніколи до мене не підходив, щоб ти знав, що ти офіційно вільний від мене! Або краще сказати, що це я вільна від тебе! Чорт, я вже заплуталася! — Марічка з ненавистю подивилася на Ірку, а потім на Ігоря. — Сьогодні ввечері я сідаю на потяг і їду з Києва, назавжди. Ти і твоя зрада залишаютеся тут!

Сльози, які вона досі стримувала, потекли по її щоках, змішуючись зі злістю та відчаєм.

Ігор підійшов до неї, простягнув руку, намагаючись обняти, його голос став м’яким, майже благальним.

— Марічко, кохана, не роби цього, не треба, все це дурниці, давай поговоримо, ніхто нікуди не їде, прибери цей гарбуз. Я тобі вкотре повторюю: між нами нічого немає!

Але Марічка його не слухала, різко відштовхнула його руку і вигукнула:

— Вже пізно! Насолоджуйся своїм гарбузом!

Вона розвернулася, вибігла з кабінету, на льоту схопила валізу, яка знову загуркотіла коридором, і, не озираючись на Ігоря, який усе ще щось кричав їй услід, побігла до ліфта. Гарячі сльози котилися по її щоках, залишаючи вологі сліди на обличчі.

Вийшовши на вулицю, дівчина дістала з кишені серветки і роздратована й зла сама на собак, що не стримала сльози, витерла очі. Макіяж розмазався, і вона, мабуть, виглядала як страшна відьма, але їй уже було байдуже.

"Ну й нехай, ну й нехай! — повторювала вона сама собі, йдучи додому. — Ось побачиш, Ігоре, я поїду, зароблю купу грошей, стану мільйонеркою і відомою на весь світ бізнес-леді, і тоді ти дізнаєшся, кого втратив!"... Валіза котилася трохи позаду неї, ніби погоджуючись…

Телефон не переставав дзвонити, показував, що це телефонує Ігор, але дівчина навмисно вимкнула звук, щоб не розривати своє серце ще більше.

Увечері Марічка приїхала на київський вокзал, щоб сісти на потяг до Варшави. Валіза, вже наповнена всім необхідним, стояла поруч із нею на пероні. Спокійна і зосереджена на поїздці, Марічка прийняла тверде рішення: ніколи не повертатися туди, де розбили її серце.

Щоб підкреслити, що ніщо не змусить її змінити думку, вона демонстративно дістала телефон із кишені й увімкнула звук. Тоді вона побачила, що Ігор дзвонив їй більше десятка разів, поки телефон був вимкнений. "Не буду з ним розмовляти", — вирішила дівчина і знову поклала мобільний у кишеню…