ГАРБУЗ

Розділ 1

— Нізащо, бабусю! Чому, чому я мушу це робити? — Марічка зітхнула, притискаючи телефон до вуха. Вона подивилася на яскраво прикрашені вітрини магазину, що миготіли гарбузами та осінніми декораціями, і нарешті зайшла.

— Кажу тобі, ти потім пошкодуєш! Як ти собі це уявляєш? Ти все кинеш і поїдеш? До Польщі? Сьогодні ж? Але ж свято! Ти ж так любиш святкувати Геловін! — голос бабусі, завжди теплий і ніжний, тепер звучав стурбовано й різко.

Марічка рішуче крокувала між рядами магазину. Її очі шукали те, що мало стати символом її нового вільного життя.

— Так, бабусю. Просто зараз куплю велику валізу і їду з Києва! Я його ненавиджу! Я більше не можу залишатися в місті, де живе цей негідник! Ігор… він викинув мене, як стару річ. Два роки, бабусю, два роки ми були разом! А тепер він просто каже: “Нам потрібна перерва”? Що, в біса, означає перерва? Він знайшов іншу! Я знаю! Я останнім часом бачила, як Ірка з відділу маркетингу крутиться біля нього! — сльози душили Марічку, але вона стримувала їх, зціпивши щелепи.

— Сонечко моє, я розумію, що тобі боляче. Дуже! Але не приймай поспішних рішень. Не треба їхати так далеко! Робота в Польщі нікуди не дінеться. Візьми відпустку, побудь зі мною тут, у селі. Відволічешся. За тиждень ти по-іншому подивишся на цю ситуацію, повір моєму досвіду. До Польщі ти завжди встигнеш, а Київ — твій дім! — переконувала бабуся.

Марічка зупинилася біля великих, блискучих валіз на коліщатках. Одна смарагдово-зелена, мабуть, найбільша з усіх. Ідеально!

— Ні! Я вже купила квиток на потяг до Варшави. У мене контракт, і я мушу їхати! Якщо я залишуся зараз, я просто задихнуся тут, у своїй квартирі, з цими спогадами.

Вона схопила смарагдову валізу і потягла її до каси. Раптом її погляд впав на відділ святкових декорацій. Сьогодні був Геловін. У відділі було багато гарбузів. Великі й малі, помаранчеві й чорні, усміхнені та похмурі. Переважно декоративні, але деякі були справжніми, городніми…

Обличчя дівчини скривилося в гіркій посмішці.

— Добре. Якщо ти вже вирішила, то хоч подзвони, як доїдеш. І Марічко, доню, послухай. Ти дуже сильна дівчинка. Ти це переживеш. Тільки… не нароби дурниць.

Марічка глибоко вдихнула і видихнула, її рішення було остаточним.

— Не хвилюйся, бабусю. Я не робитиму дурниць. Я зроблю дещо інше.

Вона швидко попрощалася з бабусею і сховала телефон у сумку. Потім вона зайшла у святковий відділ зі своєю валізою, вибрала маленький, але дуже яскравий гарбуз, який ще пахнув городом, землею та осінню. Вона вирішила купити і його.

"Ха! Думав, Ігоре, я буду плакати й страждати? Ні, любий. Я залишу останнє слово за собою! За українською традицією, я дам тобі гарбуза*! Принесу його прямо в твій офіс і покладу на твій широкий стіл великого боса. І якраз Геловін, довкола гарбузи! І нехай вони щербаті та усміхнені. Нехай вони своїм лютим успіхом нагадують про мою злість і ненависть. Це буде мій останній крок у нашому розриві! Елегантно і символічно!" — думала Марічка, відчуваючи дивну суміш гніву й полегшення.

Перш ніж бігти на нічний потяг, дівчина вирішила заїхати в офіс до свого колишнього хлопця, який її покинув, і вручити йому гарбуза. Гм. У неї був кумедний і навіть святковий набір: валіза, гарбуз і квиток на нічний потяг. Але Марічці чомусь було сумно. Вона зітхнула й поспішила до каси…

_______________

*В українській традиції гарбузи здавна використовувалися як символ відмови на пропозицію одружитися — чіткий і зрозумілий спосіб сказати “ні”.