РОЗДІЛ 21 СТЕФАН "Розумне рішення"

Сьогодні я залишився вдома. Зробив небачений досі вчинок: відмовився від зустрічей, перепросив у серйозних людей, з якими повинен був підписати договір, і залишився вдома заради неї. А вона до сніданку не спустилась. Ігноруючи мене, навіть на обід не зважила. Марія принципово закрилась в кімнаті.
Я проявив верх терплячості й не турбував наречену. Роботи вистачало в кабінеті. Розгрібаючи стару документацію, не одразу зважив на обережний стук у двері. Відірвав погляд від аркушів списаного паперу, коли Маша переступила поріг з питанням:
— Маєш хвилинку? Нам поговорити потрібно.
На її обличчі красувались хвилювання та не підроблена бентежність. Дівчина переступала з ноги на ногу, не наважувалась поглянути у вічі чи роззирнутись навколо. Нижню губку ледь помітно закусила. Я зацікавлено окинув гостю проникливим поглядом. На ній була вчорашня квітчаста і зовсім недоречна сукня. Вочевидь її власниця не знайшла сил на перевдягання, бо виглядала пом'ятою та неохайною.
— Я весь до твоєї уваги, — відклав ручку на переглянутий лист. — Мабуть, сталось щось дійсно грандіозне, якщо моя наречена вибралась з в'язниці, яку сама собі збудувала.
Маша вдала, що пропустила образу повз вуха. Вона зробила кілька кроків в глиб кімнати та присіла на край шкіряного крісла з протилежного боку столу. Намагалась тримати голову високо піднятою та гордо демонструвала власну незалежність.
Очі…
Очі видавали її страх.
— Не знаю, з чого розпочати.
— З головного, — хмикнув і знову взявся працювати. Удавати до біса зайняту людину було нескладно, я увійшов в роль.
— Як ти ставишся до родини нареченої?
— Хочеш познайомити з батьками? — запитав з нотками сарказму і підписав документ. — Щось змінилось в твоєму ставленні до мене і ти вирішила перетворитись з фіктивної у реальну наречену? Я не проти. Навпаки, навіть цікаво.
Відкинувся на спинку крісла й уважно вивчав дівчину, яка нітилась перед моїми очима і не знала з якого боку підійти до проблеми.
— Мама телефонувала. Сьогодні увечері вони приїдуть в місто, — видала на одному подиху.
Я потер підборіддя. Одна справа жартувати, інша — перетнутись з майбутніми родичами, тим паче людьми, які подарували життя твоїй коханій.
— А чому такий поспіх? — обережно поцікавився.
— Мені довелось розповісти про розірвання стосунків з Назаром, про майбутнє весілля з іншим чоловіком. Одним словом, мама вважає, що її єдина дочка втрапила в халепу. У мене був вибір: або зізнатись, або чекати на приїзд працівників поліції.
Таки Марія хороша дочка з гарним вихованням. Не змогла обманути, наплести сім мішків вовни й вигадати нереальну історію нових почуттів.
Чесна. У цьому більше плюсів ніж мінусів.
— Коли чекати? — спробував не показувати хвилювання, яке давким клубком завилось в грудях.
— Увечері. Вони приїдуть увечері. Та є інше питання. Якщо Найденові так взялись за мене, вчора Лана приходила, то де гарантія, що моїм батькам не грозитиме небезпека. А ще… Ніхто не повірить у щирість наших почуттів.
— Ти дуже їх любиш?
— Мама покладала на мене великі надії, — тендітні пальчики зам’яли складки плісе. — Я не хочу її розчаровувати.
— Згідний. У будинку ти почуваєшся скутою, нервовою. А в рідних стінах зіграти справжню наречену зможеш?
— Зіграти наречену?
— Попередь батьків, що вирушати в дорогу не потрібно. Ми самі навідаємось в гості. Переночуємо, погуляємо твоїм містечком, якраз напишеш заяву на звільнення з редакції, збереш необхідні речі. Хоча ні, у нове життя старий одяг не можна брати.
Марія ошелешено кліпала очима. Ротик то відкривався, то знову стулявся в тонку лінію. А я говорив цілком серйозно, тому що Марія ніколи б не змогла показати фальшиві почуття в чужому домі серед чужих людей. Я добре вигадав з поїздкою.
— Тобто, мені йти й збиратись в дорогу? — показала пальчиком на двері.
— Зателефонуй спершу. Якщо відмовляться, нам доведеться просто зараз тренуватись грати щасливих, закоханих наречених, — я замалим стримав усмішку на кутиках вуст. Ось мені точно не доведеться вбуватись, вигадувати чи старатись. Я по-справжньому прихильний до світловолосої красуні.
— Стефане, можливо, я сама повернусь додому. Ми розбіжимось і забудемо один одного.
— Я не виглядатиму ідіотом в очах свого оточення. А головне — твій образ не реально вирвати з пам’яті, — додав тоном, що не терпів апеляції. Маша трактувала слова на власний манір. Склалось враження, що почула перше речення, мовляв, має значення тільки моя репутація.
Тремтячими руками дівчина набрала номер матусі. Поки очікувала з’єднання, кілька разів шумно ковтнула гіркоту. Я мусив підтримати.
Обійшовши під її переляканим поглядом (наче під прицілом) стіл, зупинився позаду, делікатно стиснув долонями плечі, допомагаючи розслабитись.
— Ма, — почала, вдаючи веселість. — Я тільки-но розмовляла із Стефаном, і він запропонував поїхати до нас. Коханий подивиться наше місто, познайомитись, заодно зберу речі.
По інший бік зв’язку одразу почулись заперечення, мовляв, батько вже машину позичив і вони з хвилин на хвилину виїдуть. Своєю чергою Марія наводила аргументи недоцільності далекої мандрівки на чужому автомобілі.
А я… Я мов заворожений прокручував в голові «коханий».
Якби Марія мене дійсно покохала, я був би щасливим і кинув до її ніг увесь світ.
Зі шкури виліз би, щоб отримати прихильність її батьків.