РОЗДІЛ 19 МАША "Вечір"

— Ні, — прошипіла в губи Стефану, вперлась долоньками в груди, відштовхнула. Чоловік зробив крок назад та примирливо підійняв догори руки.
— Вибач, не втримався, — рівну лінію вуст прикрасила усмішка. Він долонею вказав на сходові марші, мовляв, ходімо та перекусимо. Однак я вирішила розставити крапки над «і».
— За півтори доби моє життя перевернулось з ніг на голову: наречений зрадив, його попередня дівчина замалим не закопала в лісі, а сама я виходжу заміж за чоловіка, якого вперше бачу. Мене закрили від всіх можливих і неможливих небезпек за сімома замками й охороняють краще дружини президента. Стефане, будь ласка, не тисни, бо ми одружуємось виключно через складні обставини і чужу гру впливових людей. Я не обіцяю почуттів, симпатії, пристрасті, якої так прагнеш. Моє тіло тобі не належатиме.
З кожною вимовленою фразою тінь роздратування відбивалась на міцно стиснених вилицях.
— Весілля відбудеться через місяць. Протягом цього часу ти житимеш тут, зі мною. І я щиро сподіваюсь, що зміниш думку. Я не змушуватиму, не братиму силою. Я чекатиму. Чекатиму, коли однієї чарівної ночі ти постукаєш в ось ці двері, — він кивнув на свою спальню і швидко додав: — Спускайся в столову, перші двері праворуч.
Він рвучко збіг на перший поверх. Довелось подумки порахувати до десяти та заспокоїтись. Губи продовжували пекти його витонченим, делікатним поцілунком, і я обережно провела подушечками пальців по ніжній шкірі. Стефан… Він власник занадто пристрасного характеру і не прийме факту, що не покохаю його, що мені вистачить пригод з Назаром.
Через хвилину спустилась слідом. Столова виявилась величезною кімнатою, виконаною у звичних для будинку золотисто-білих тонах. Та найбільше вразили не картини, не розкіш оздоблення, а громіздкий різьблений стіл, за яким вільно могли розміститись тридцять гостей. Для Санду накрили з одного кінця, для мене — з протилежного, тобто між нами була чимала відстань.
Стефан завбачливо відтягнув стілець і з побажаннями «смачного», пішов на своє місце. Від чоловіка віяло холодом. Складалось враження, що вирішив продемонструвати разючу різницю між господарем ввічливим і байдужим.
— Дякую, навзаєм, — прошепотіла. Ніс приємно залоскотав аромат свіжоприготовленої їжі. Кухар заслуговував на похвалу й повагу, страви виглядали неймовірно апетитними. У животі голосно загурчало, бо нормально їла за день до поїздки.
Соковите м'ясо, приправлене смородиновим соусом буквально тануло в роті.
— Подобається? — підморгнув Санду, дещо вгамувавши роздратування. — Мій шеф-кухар… Перепрошую, наш шеф-кухар — талановита людина. Його вдалось поцупити не дуже чесним шляхом в румунського партнера.
— Впевнена, це виявилось дорогим задоволенням.
— Гідним. Я звик оточувати себе тільки прекрасними людьми. А ти — мій діамант.
— Якщо я діамант, тоді ти – ювелір? — зиркнула з-під лоба.
Стефан відклав столове наряддя та хитро зіщулив очі.
— Десять хвилин тому ти відштовхнула мене, а зараз ставиш провокаційні питання. Змінюєш думку, наче весняний гірський вітер напрямок. Я припускаю, що також подобаюсь тобі. Єдине — ти поки це не усвідомлюєш або вперто заперечуєш почуття, котрі тріпочуть ось тут, — торкнувся кулаком грудей в області серця.
Я повела головою, ковтнувши лють в горлі.
— Ще вчора я була закохана в іншого.
— Ще вчора я нікого не кохав…
Запала холодна, напружена мовчанка, в якій я втратила дар мови, а чоловік очікував відповіді на відверте зізнання. Його щира правда наче вбила кіл між ребра, легені сперло від браку повітря.
— Дихай, — знову усміхнувся чоловік. — Я більше не говоритиму про свої почуття, а чекатиму ніжності з твого боку.
Я відпила вина і знову не подала знаку. Поки Санду вправлявся із виделкою, дозволила собі крадькома поспостерігати за «нареченим». У домашньому одязі виглядав спокійним, розслабленим, навіть занадто відкритим для оточення. Вузька біла футболка гарно облягала треновані м’язи, плоский живіт і пасувала до смуглої, поцілованої гірським теплом, шкіри. Чоловік поголився. Коли цілував, попри все було приємно. Згадка про поцілунок у коридорі збила дихання. Я поспішила доїсти страву.
Після вечері Стефан подякував за приємно проведений час, сказав, що повертається в місто у справах. Навіть пожартував, аби не чекала додому й лягала відпочивати.
Ми мовчки піднялись на другий поверх й розбрелись по своїх кімнатах.
Зачинивши двері, я прислонилась до полотна спиною та окинула поглядом спальню. Вишуканий інтер’єр, дорогі меблі, оздоба — все це коштувало чималих грошей. Схоже, Санду дуже багата людина, яка багато працює і вільний час також присвячує бізнесу. Не дивно, що він досі не одружився, а в очах місцевих красунь — найбажаніший наречений. Самодостатній, впливовий, забезпечений, вродливий врешті-решт — він міг одружитись з будь-якою дівчиною. Натомість обрав мене… Чому? Яку вигоду переслідував? У серці закралась підозра, що він недаремно так швидко оголосив про наше одруження. Чомусь розум відмовлявся вірити, що я банально могла сподобатись чоловікові.
Мозок рвався на частини. Попередній важкий день, безсонна ніч і сьогоднішні карколомні події вимотали, витріпали, вимучили душу та тіло.
Та несподівано увагу привернув шум в коридорі. Стефан вийшов з кімнати й швидко збіг сходовими маршами.
Я обережно натиснула на дверну ручку. Почувалась незручно, проте цікавість взяла гору, а поспіх і шум, з якими власник будинку зачинив двері в свою спальню, викликали підозру та занепокоєння. На думку спав приїзд Назара. Залишки розбитого кохання наївно сподівались на повернення хлопця, на його чоловічий вчинок, що зараз забере кохану із золотої клітки, перепросить, відвезе додому.
У будинку царювала густа тиша. Залишивши витівку, вмостилась на ліжко. Втома налила свинцем повіки, спати захотілось страшенно і я повільно забувала і зрадника, і нового рятівника, і нападників з дороги. Життя продовжувалось.
Голоси за вікном змусили відірвати голову від подушки, стрепенутись, прислухатись.
У  саду розмовляв Стефан, розмовляв з дівчиною.