РОЗДІЛ18 СТЕФАН "Тьмяний вогник"

— Вибач за недоречне питання. Але навіщо одній людині такий будинок?
Не приховуючи здивування та роззираючись на всі сторони, запитала Маша. Їй дивно, що у нашій місцевості подібні будинки — звичайна буденність, до якої звикли і яка тече в крові. Нехай на сантиметр, але житло повинно бути вищим, ніж у сусіда.
— Я звик.
— Ей, — дзвінко крикнула і розкотиста луна покотилась мармуровим передпокоєм. Я усміхнувся за її спиною. Дитячості дівчині не позичати. Маша також засміялась. — Пишно, багато, але занадто офіційно. Стефане, — несподівано повернулась корпусом. Я стояв близько, тому великі очі впились в моє обличчя. — Чому не можна жити в готелі? Там зручніше, — знітилась.
Під час першої нашої зустрічі в горах я запав на світловолосу красуню з Центральної України, і пообіцяв, що наші дороги обов’язково перетнуться. За номером старої автівки я дізнався і про її власника, і про сім’ю Годної. Вона незвикла до розкоші, скромна, одна з тисяч. Можливо, для когось. Особисто для мене — розкішний діамант, який потребував шикарної оправи. Мої фінанси дозволяли кинути до її ніг увесь світ, і будинок, що видався дівчині королівським палацом — дріб’язок. Ні, я не прагнув хизуватись грошима. Я лише хотів, аби мій діамант оточували лише найкращі речі. Крім того, в цих стінах небажану наречену ніхто не турбуватиме.
Тож я похитав головою.
— У цьому будинку ми житимемо вдвох.
Заперечення прозвучало занадто категорично, бо Марія потупила погляд на підлогу та шумно ковтнула кім.
— Пташка в золотій клітці, — сумно визначила.
— В обласному центрі маю квартиру площею сто квадратів. Переїдемо — і мешкатимемо в доволі тісному просторі. Мене не уникнеш. Ми користуватимемось однією ванною, вітальнею, тобі доведеться самій прибирати й готувати. Як такий варіант?
Мисливець… Клятий мисливець знову прокинувся всередині.
«Дівчинко, не дражни мене. Насамперед я чоловік, якому ти дуже подобаєшся і цікава як жінка, справжня дружина», — подумав.
— Я не боюсь домашньої роботи, але ти маєш рацію: не готова щодень з тобто спілкуватись.
— Грубо, зате чесно. У будинку дванадцять гостьових спалень, обирай яку завгодно. Навіть крило можеш взяти протилежне супроти моєї кімнати.
— Житимемо як в гаремі: чоловіча і жіноча половини, — спробувала пожартувати дівчина. Вона дійсно мала втомлений вигляд. Я гукнув покоївку та попросив допомогти гості визначитись з кімнатою. Сам пішов на кухню розпоряджатись стосовно їжі. Відтепер я вирішив твердо снідати та вечеряти вдома, у компанії Марії.
У своїй прислузі й охоронні був певний на сто відсотків. Мене не зрадять і зайвих питань не ставитимуть.
Коли покінчив з організаційними моментами, піднявся з валізою Марії на другий поверх. Дівчину застав з покоївку у довжелезному коридорі біля прочинених дверей.
— Я вибрала, — поспішила запевнити. — Простора кімната з виглядом на гори, близько до сходових маршів, — знизила плечима.
— Раціонально, — не зміг приховати радісної усмішки. — А якщо дещо знадобиться — я знаходитимусь навпроти.
Підборіддям вказав на протилежну кімнату, свою кімнату. Чи то спальня власника будинку, чи то натяк на «дещо» викликали на щічках Марії червоний рум’янець.
— Тільки я могла з дванадцяти вільних кімнат обрати ту, яка розташована навпроти тринадцятої. Далі я сама.
Маша перехопила ручку й шугонула з валізою за двері.
Ну, Санду, удача на твоїй стороні.
Я також звернув до себе, прийняв душ, поголився. З гардероба дістав прості лляні штани та білу футболку. Речі нові, жодного разу не вдягнені. Я не звик ходити в простому, домашньому. Сорочки, ділові штани, піджаки — зранку і до вечора у справах, зустрічах, перемовинах. Поглянув у дзеркало — я зовсім інший. Навіть занадто відкритий для дівчини, наче назовні вилізала душа. В останню мить вирішив не змінювати образ, і з тим покинув стіни спальні.
Далеко йти не довелось і я, перетнувши коридор по прямій, постукав у двері Марії.
Обізвалась майже одразу. Крикнула, щоб зачекав. Я обіперся на стіну. Прохолода, дивні передчуття морозом пробіглась по спині. Щось всередині калатало, тремтіло, як осика на вітрі. В одному міг зізнатись — я до божевілля хотів її знову побачити, хвилини без Марії — сіра мука, котра найбільше рватиме мозок вночі. І згараздило мене здибати красуню! До вчорашнього дня я спокійно займався власними справами, їв, пив, дихав. А, як виявилось, по-справжньому навіть не жив.
Через деякий час дівчина врешті-решт вийшла. Не очікувала побачити мене біля самісіньких дверей й завмерла. Погляд ковзнув по моїх грудях, трикутнику шкіри, що визирав з-під коміра, губах і зупинився на підлозі. Вона судомно перебирала пальцями. На заміну коротким шортам і сорочці нова знайома обрала довгу, нижче колін, квітчасту сукню. Рукави - ліхтарики, вив’язані у бантик зав’язки навколо шиї, пишний поділ-плісе та ремінець на тонкій талії, а ще чорні сандалі додавали Марії пуританства. Хоч зараз бери й відправляй в жіночий монастир. А цей смиренний, дещо наляканий тьмяний вогник в очах!
Замалим не завив з розчарування. Коротке платтячко, височенькі підбори, голлівудська посмішка, розпущене волосся і шалена пристрасть, з якою дивиться на мене — свого нареченого, здавались нездійсненою мрією.
Зирнувши на високий хвіст на її голівці, протяжно видихнув. Неприступна Бастилія змурувала надійні мури, через які перебратись буде край складно.
— Стефане, — несміливо почала, — ти, мабуть, на роботу поспішаєш, а натомість возишся зі мною. Я не хочу доставляти клопоту.
Замовкла, очікуючи моєї відповіді. І я мовчав, бо ж цікаво, куди хилить її гостренький язичок, які шляхи втечі вигадала.
— Я згідна пересидіти, перечекати поки владнаються проблеми з батьком Стелли. Проте, у тебе, мабуть, почуття до її сестри. Моє перебування в домі тільки зашкодить вашим стосункам.
Я хмикнув, склав руки на грудях і чесно розкрив свої плани:
— Лана — короткострокова інтрижка, яка не мала майбутнього і з твоєю появою однозначно залишилась в минулому. Я з нею спалив всі мости, точно як ти з Назаром. Я ніколи більше не буду з нею, а ти з моїм племінником. Зовсім скоро звістка про моє одруження розлетиться округою, про подію дізнаються і друзі і вороги. До речі, останніх у мене значно більше, ніж перших. А ще… Я не збираюсь відступати від своїх намірів. Я буду боротись за твої почуття, серце, пристрасть.
— Чому? — глянула у вічі.
Я не втримався, притягнув до грудей і в самісінькі вуста відповів питанням на питання:
— Невже не відчуваєш?
Закліпала оченятами, а я ніжно її поцілував.