РОЗДІЛ 17 МАША "Особистий рятівник"

— Негайно відпусти мою наречену!
Здоровань потупився і, не чекаючи наказу Стелли, відплигнув на метр вбік.
— Ти як? — Санду присів навпочіпки, уважно роздивився обличчя, тулуб. — Зможеш підвестись?
Я ствердно кивнула головою. Краєм ока глянула за спину чоловіка. Троє нападників поспішили повернутись до автодороги, на місці залишалась стояти тільки Стелла. Вона не вірила у почуте і вирішила перепитати.
— Наречена? Санду, ти з глузду з’їхав. Яка в біса наречена? А моя сестра як? Вона ж закохана, мріє про шлюб.
— Проблема Найденових — це їх мрії, — зло буркнув Стефан. — Ти правильно зрозуміла. Можеш донести батькові й сестрі.
— Що в цій миші є такого, що ведетесь як на мед? Ненавиджу тебе, стерво! Котись на всі чотири сторони!
Стелла виглядала неконтрольованою, з шаленим блиском в очах. Вона зробила різкий випад, за секунди опинилась поруч і спробувала штовхнути. Та Стефан спрацював блискавично, на випередження, загородив собою, ставши надійною стіною між двома опонентками.
— Спробуй! Але спершу обійди мене!
Щоки дівчини палали вогнем. Вона скидалась на фурію, яку прив’язали й дражнили. Слова були зайвими. Стелла рвучко розвернулась та подалась слідом за своїми підлеглими бантами.
— Я допоможу, обережно, тримайся за мене, — чоловік турботливо підхопив під лікоть. — Потерпи, сонце, хвилинку. Зараз поїдемо додому.
— Як мене знайшов?
— Адміністраторка зателефонувала. З міста йде одна дорога. Я вирушив і не прогадав. Твою автівку побачив без проблем, і звісно машину з почту Олександра. Чесно, ти дуже мене налякала. Пропоную викликати лікаря.
— Ні, все нормально. Я не хочу їхати в лікарню.
— Медичний заклад не підходить, бо для тебе край небезпечно перебувати за межами мого контролю.
— Тобто? — ошелешено зупинилась та звела на Санду перелякані очі. — Я твердо вирішила повернутись додому. Ти ж гарантував, що без проблем відпустиш.
— Змінились обставини, батько Стелли вирішив діяти радикально. Головною його умовою звільнення Назара було вирішення питання з нареченою, яку ніхто не прийняв і не прийме. Він боїться, що племінник знову повернеться до своєї пасії. Олександру необхідні гарантії міцного шлюбу його доньки та Назара.
Не витримала, вибухнула істеричним сміхом, нерви здали. Я зів'яла із середини. Ситуація доходила до абсурду.
— Отже, я — гарантія на шлюб?
— Якщо перебуватимеш під моїм захистом, ніхто не посміє тебе торкнутись пальцем. Я сказав Олександру та Борису про намір одружитись з тобою. Зрозумій, будь ласка, правильно. Я не мав іншого вибору, як витягнути хлопця із в'язниці і вберегти тебе від людей Найденова. Останній дуже небезпечний тип. Йому позбавити людину життям, зламати її долю — рівнозначно випаленій сигареті.
— Я залишаюсь? — з жахом в голосі крикнула. Розкотиста луна покотилась, понеслась понад горами, немов сміючись з нещасної Марії.
— Щоб не викликати підозр і не давати ворогам шансу, доведеться деякий час пожити під одним дахом.
За розмовою ми дістались проїзної частини, де на обочині сумувала моя старенька автівка та красувався позашляховик Стефана. Бандитів слід простиг. Я підійшла до своєї нещасної подруги. Колесо, яке наїхало на камінь, виглядало безпощадно знищеним.
— Я пришлю евакуатор, а поки їдемо до мене. Необхідно відпочити й поїсти, — Санду по-хазяйськи дістав із багажника валізу та перемістив у позашляховик. — Маріє, тобі нічого боятись мене. Я докладу максимум зусиль, аби в моєму домі почувалась максимально комфортно.
— Стефане, я втомилась, — відверто зізналась.
Єдиним бажанням було покинути гори, повернутись в рідні стіни, в улюблену газету, у своє кохане, найкраще у світі провінційне містечко. А ще спробувати забути Назара з його божевільною нареченою та її неадекватною сімейкою. Стефан… Чоловікові також не знаходилось місця в пам’яті.
Схоже, моя щирість збентежила чоловіка. Він вирішив, що події проклали між нашим серцями невидиму доріжку, бо підійшовши близько-близько, обхопив за плечі та змусив поглянути у вічі.
— Я не прошу вірити мені, але обіцяю турбуватись про твій комфорт і безпеку. Потерпи трішки. Занадто багато стресових подій звалилось одразу.
Він завбачливо прочинив дверцята автівки, допоміг присісти в салон. А я дивилась на батьківську машину і думала, що пояснити мамі, яку причину затримки в горах вигадати. Я однозначно не повернусь додому, поки ці Найденові не вгамуються і не залишати мене у спокої. Хоч би ненька не надумала приїхати в гості й особисто не перевірити справи доньки. Мама занадто турботлива.
Від роздумів відірвав Стефан. Він розмовляв телефоном. Я абсолютно нічого не тямила в румунській і лише краєм ока ловила його зосереджений на дорозі й проблемі профіль. Відмітила, що встиг переодягнутись, виглядав стильно і вишукано, проте обличчя, покрите легкою щетиною, зберігало сліди тривоги й втоми. Останні події також добряче вимотали йому нерви.
Відвернулась до вікна й решту дороги бездумно вивчала курортне містечко, що перетворилось на мою персональну пастку.
Санду віз на окраїну, здавалось до самісінького підніжжя гори. Туристичні бази та метушливий центр, де розкинувся на кілька кілометрів базар, залишилися далеко позаду. Наче прочитавши думки, чоловік поспішив пояснити:
— Я звик жити сам. Тому місце для будівництва вибрав якомога далі від допитливих очей.
Відстань між будинками збільшувалась. Стефан віз у глиб лісу, як викрадену принцесу.
Нарешті він зупинився біля… Що я говорила про принцесу? Здавалось, палац за височезним, у два метри, мурованим парканом міг позмагатись з величчю і розкішшю королівського двору.
— Маріє, ласкаво прошу додому, — усмішка прикрасила чоловічі губи, а я притулилась до спинки сидіння. Стільки охорони в одному місці не бачила. — Тут почуватимешся в безпеці.
«І житимеш в золотій клітці», — подумки додала я.