РОЗДІЛ 15 СТЕФАН "Як домовитись"

Вона сказала «так». Я повинен радіти, цілувати її, не приховувати радості. Натомість насуплено керував автівкою у рідне місто. У душі творилось справжнісіньке пекло. Я проклинав і Назара, і його Стеллу, і життя за обставини, за яких познайомився з чужою нареченою. Відчуття неправильності не полишало. Я крадькома косився на Марію, яка, опустивши голівку та міцно стиснувши губи, роздивлялась свій мобільний телефон, і почувався ідіотом. Мовчали, бо тем для розмов в апріорі не існувало. Я спробував думати тверезо. Спершу відвезу дівчину в готель, нехай заспокоїться і випустить пар. Увечері ще раз обговоримо деталі, і якщо захоче піти — я відпущу.
А поки відправлюсь до Олександра та спробую спільно з Борисом досягнути якогось логічного рішення.
Борис...  слід його набрати.
— Ти вже знаєш? — без привітань поцікавився. — Судячи з понурого тону — так. Я зараз домовлюсь про зустріч з Олександром. Малого потрібно рятувати.
— Що запропонуєш старому лисові? Себе в ролі зятя?
— Ні, у мене є наречена і я одружуюсь, — твердо відповів, глянувши на зніяковілу Марію. Здається, вона зовсім вклякла в сидінні.
— І ти туди? Здуріли зовсім?
— Зараз не час, — перебив клятий вереск, який був край не доречним в присутності Марії. Я обіцяв дівчині, що ніхто й ніколи не гляне криво в її напрямку. Тож свого слова дотримувався.
— Добре, — сердито погодився Борис. — Скинеш повідомлення.
Я відбився. До новоспеченого ворога вирішив телефонувати без свідків, тому що озвучуватимуться речі, про котрі моя супутниця не повинна дізнатися. Принаймні не зараз.
Вже біля самісінького готелю дівчина зронила, що до номера дістанеться самотужки, а мені варто не гаяти ні хвилини, і докласти максимум зусиль для порятунку Назара.
Дідько, коли з м’яких вуст злітало ім’я племінника, всередині мене прокидалась шалена ревність. Я злився і не знав, куди випустити злобу.
Маша покинула салон з геть втомленим і розбитим виглядом. Я розумів дівчину, адже зараз світ в її очах перевернувся, набрав виключно чорних відтінків.
Захотілось догнати, обійняти, запевнити, що готовий чекати її реальної згоди вічність, що захищатиму до останнього подиху, що в серці живуть непідроблені почуття.
Натомість втиснув педаль газу і погнав в найближчий пристойний магазин одягу. Необхідно було перевдягнутись у свіжі сорочку та штани. Статус вимагав належного дрескоду. Шосте чуття підказувало, що в будинку Олександра Найденова нас давно чекали. І не виключено, що Лана також приготувала «сюрприз». Від дівчини я відіб’юсь, а ось зарученому Назару доведеться розриватись між давніми родинними обіцянками і майбутніми сподіваннями двох сімей.
У бутику дівчата-консультантки радісно обрали підхожий лук, отримали гарні чайові й млосно зітхнули вслід. Більш-менш привівши себе в належний стан, набрав номер Олександра. Старий набивав ціну і підійняв слухавку з другого разу. Його розкотистий голос повнився переможними нотками та зверхністю.
— Слухаю, Стефане!
— Говоритиму коротко. Ми з Борисом прагнемо владнати ситуацію з моїм племінником.
— Яку ситуацію? Малий гульвіса потрапив в халепу? — іронічно засміявся, розігруючи театр. Він явно насолоджувався нашою залежністю.
— Ми зраз приїдемо.
Олександр витримав ефектну паузу і неохоче погодився. Половину справи я зробив.
Скинув родичеві повідомлення про зустріч. Тоді згадав, що день давно перекотився за полудень, а моя принцеса з вчорашнього ранку, мабуть, нічого не їла. У моєму готелі (де власне зупинилась Марія) вказівки власника виконували одразу і незабаром адміністраторка надіслала сповіщення, що обід організовано на найвищому рівні.
Захотілось сьогодні повечеряти разом. Ідея видалась чудовою, і я наказав на восьму накрити на терасі святковий стіл. Для нас двох.
Нас…
Поки мені залишалось лише міряти про близькість і розуміння з боку дівчини.
Як домовлялись, з Борисом побачились під стінами розкішного будинку Найденових. У чоловіка наразі вистачало грошей на утримання прислуги, великого автопарку своїх дочок. Але його справи неухильно котились вниз, і борги росли як гриби після дощу. Вагомим залишався статус, який так необхідний нам для перемоги у тендері. Без нього не вибороти першість в регіоні. А першість — це гроші, влада, нові сфери впливу.
Борис нервово потис руку, очі бігали від хвилювання. Єдиний син заможного роду у в’язниці, і подія незабаром могла набрати розголосу.
— Ти щось придумав? — з надією запитав.
— Свою частину справи я зробив. Маша більше не наречена Назара. Але хлопець категорично відмовляється виконувати обов’язок.
— Головне — ми отримали час. Сподіваюсь, в’язниця подіє і він нарешті обере правильні пріоритети.
Я невизначено знизив плечима та пропустив Бориса першого у гніздо породистих видр. Правди не приховати, дівчата Найденові славились паскудними, заздрісними і мстивими характерами.
Покоївка провела нас у просторий кабінет на першому поверсі. Мені раніше доводилось бувати у гостях і я завжди дивувався, навіщо обвішувати портретами доньок стіни. Хвальба? Чи дійсно батьківська любов?
Олександр сидів за паперами, зобразивши на обличчі зайнятий вираз. Навіть коли прочинились двері, не одразу підвів погляд ще раз доводячи нашу залежність від його рішень.
Борис приступив з порогу до головного. Батьківське серце брало гору над хваткою загартованого бізнесмена.
— Я вимагаю негайно звільнити Назара! Думаєш, залишу справу на самоплив? Він — мій єдиний спадкоємець, моя кров, моя дитина, а ти…
Олександр набрав повні груди повітря й повільно процідив у відповідь:
— Тоді втихомир сина і постав перед ним правильні цілі.
— Він все зрозумів, — я спробував остудити запал опонентів. Пройшовши в глиб кімнати, без запрошення сів у шкіряне крісло. У гнітючій тиші витали неприязнь і страх припуститись помилки. — Власне, ми приїхали, аби врегулювати конфлікт мирним шляхом і з найменшими втратами. Назар попросив мене втрутитись, тому я впевнений, що змириться. Просто хлопцеві потрібний час.
Олександру слова припали до душі, проте він продовжував супитись, недовірливо позираючи з-під лоба.
— А дівка його? Її необхідно позбутись раз і назавжди. Самі зробите чи своїх людей під’єднати?
Нутрощі покрились морозом. Найденов міг похвалитись радикальними діями і залякати бідну Марію йому не вартувало жодних зусиль. Залякати — це у кращому випадку.
— Проблем не виникне, — сухо кинув в обличчя. — Я одружуюсь з Марією. А від своєї жінки я ніколи не відмовлюсь.
Олександр потягнувся до мобільного телефону. Риба таки проковтнула наживку.