РОЗДІЛ 14 МАША "Вибір кожного"

— Як ти, коханий? — обережно простягнула руку, невагомо провела подушечками пальців над величезною свіжою раною на щоці. Над головами у куті висіла камера відеоспостереження, фільмуючи кожнісінький рух та звук. — Що сталося? Тебе били? Я нічого не розумію. Що відбувається?
— У камері зустріли. Попередили, що це тільки початок. Найцікавіше буде вночі.
— Назаре, — сльози бризнули на засмальцьований стіл.
— Вони все сфабрикували на вимогу батька Стелли. Рідних не пускають, дозволили зустріч лише з тобою.
— Скажи, що необхідно? У чому тебе звинувачують? Я передам пану Борису.
Коханий вибухнув реготом, у якому звучала приреченість. Він перебував на межі, готовий підняти білий прапор, здатись без бою і змагання. Можливо, його ще досі тримала доза вчорашнього випитого алкоголю?
— Слідчі чекають моєї згоди на співпрацю. Як тільки попрошу організувати зустріч з главою сімейки Стелли та Лани, поведу під вінець першу з них — одразу побачу волю.
— Я готова поїхати, зникнути назавжди.
— Готова поїхати? Тобто, ось так просто відступаєш, бо засуджений Назар тобі не потрібний?
Закипів. Мить — кинувся б на шию.
— Годі! Вгамуйся, не поводься як підліток! Гадки не мала зраджувати тебе чи покидати. Але сил не вистачає дивитися, як твоє життя летить у прірву, як через дурні родині традиції занапастиш своє майбутнє, нашу свободу. А хочеш? Хочеш - я сама піду до того чоловіка і спробую пояснити, як сильно ми кохаємо один одного.
— Він небезпечний. Ти не знаєш цих людей. Тільки дядько Стефан здатний на нього вплинути.
— А яку ціну зажадає твій дядько? — відверто подивилась в очі коханому. Небо, він дійсно такий сліпий і наївний? Чи банально грає моїми почуттями у своїх інтересах? Я заплуталась. Потупила погляд, перевела подих. У мої плани не входили чужі хитросплетіння, я прагнула банального жіночого щастя.
— Я прийму будь-яку його вимогу. Погори з ним, тільки з ним, бо мені не погодять дозвіл на побачення. Сонце, я не протягну в цих стінах довго. Ти не уявляєш, до кого в камеру  кинули. Вони здатні на наймерзенніші вчинки. Ти ж приїхала із Санду? Вірно? Я дозволяю тобі прийняти його умови, абсолютно всі умови, аби витягнув з СІЗО. Маша, ти ж кохаєш мене? Зробиш це для мене? Будь ласка, сонечко!
Солона вода боляче давила горло. Я ковтала гіркоту і кожний наступний клубок видавався смертоносним. Стосовно вимог Назар зробив занадто красномовний натяк. Я вірно зрозуміла, куди хилив. Ми двоє дорослих людей.
Я мовчки кивнула головою у знак згоди. Мовчки підписала смертний вирок власним почуттям, майбутньому. Тепер я змушена вийти заміж за чоловіка, який не викликає в серці жодної емоції, крім страху.
— Розумничка, моя дівчинка! — Назар засвітився надією наче новорічний ліхтарик, повеселішав, пожвавів. Людину окрилює не кохання, а свобода. Вимушено усміхнулась. — Вір мені, щоб не сталось.
— Обов’язково. Впевнена, вже зовсім скоро побачиш сонце, небо, друзів, повернешся на роботу.
— Дякую, Маріє. У тебе добре серце.
Хлопець поклав руки в кайданках поверх столу, наші пальці сплелись у замок. Я прекрасно розуміла, що прощаємось. Прощаємось назавжди. Наше життя вже ніколи не буде як раніше.
Грубий голос працівника установи оголосив про завершення побачення, змушуючи вийти до Санду. Вийти, опустити голову, прийняти неприйнятні умови.
— Машо, сподіваюсь, ти не передумаєш, — долітали до вух благання Назара. Він бив на жалість, на мою совість. І, звісно, подумки винив у проблемах.
Не встигла відповісти, бо за спиною коханого хлопця двері зі скреготом зачинились. Його повели в нетрі ізолятора, а мене спровадили до виходу.
Я перебирала ватяними ногами, очі тупила в кахляну підлогу, шкірою відчувала на собі погляд Стефана. Складалось враження, що він гарантовано знав про суть розмови із затриманим і чекав, поки запропоную себе на блюдечку.
— Як він? — Стефан у два кроки опинився поруч й обережно підхопив під лікоть, відвівши від контрольно-пропускного пункту. — Що пояснив?
— Попросив поговорити з тобою, — приречено хмикнула й нарешті поглянула у вічі. — Впевнений, що тільки всемогутній Стефан Санду здатний витягнути його з в’язниці.
— Яким чином не пояснив? — на обличчі чоловіка намалювалась маска сарказму.
— Благав мене прийняти твої умови за порятунок. Абсолютно всі умови.
Стефан спохмурнів. Тінь розчарування та болю ковзнула в очах.
— Я озвучив можливий варіант. Однак силувати тебе не буду. Мені потрібна любляча, пристрасна дружина, а не та, що ненавидить всім серцем.
— Назар потребує допомоги. Це через мене потрапив в халепу. І я не переживу, якщо з ним трапиться нещастя.
— Ти можеш просто поїхати і забути все як страшний сон. Я відпускаю. Скористайся останнім шансом зникнути, інакше залишишся  в горах, в моєму місті, в моєму будинку, в моєму серці.
Стефан пильно вивчав емоції — незворушний, міцний, надійний. Цікаво, якби вчинив на місці племінника? Мабуть, не підкладав під іншого чоловіка кохану жінку.
— Я згідна.
— Невже настільки сильно його кохаєш? — прозвучало відверте питання і так безжально врізалось в душу, що зіщулилась. Відвернулась, не знайшовши сміливості зізнатись. Нехай Назар дошкулив, але запроторити за ґрати людину не дозволяла совість.
— Не робімо поспішних висновків. Спершу відвезу тебе в готель, а потім розберусь з родичами і майже родичами.
— Дякую, — тихо прошепотіла. — Дякую, що не одразу потягнув в ліжко.
Санду замер з широко розкритими очима.
— Я такий огидний тобі? — скривився.
— Навіть більше! — вигукнула в обличчя і подалась до автівки.
Здоровий глузд благав втекти, помахати містечку і його жителям на прощання хустинкою. Проте, одного погляду на сіру будівлю ізолятора вистачило, щоб сісти в позашляховик ненависного чоловіка. Я була зобов’язана врятувати Назара.

У цю мить  кожний з нас  зробив  вибір.