РОЗДІЛ 13 МАША "Ранок"

Стефан витримав ефектну паузу, зміряв мене з ніг до голови та не розриваючи зорового контакту поправив наручний годинник. Вигляд мав втомлений та виснажений. Легка щетина додавала йому років.
— Звідки дізналась?
— Назар зателефонував. Слідчий дозволив повідомити когось з рідних.
— І він вирішив набрати майже наречену? — очі навпроти зробились колючі й холодні. У них мелькнула тінь підозри. — Чому батькові не поскаржився, чи в мене допомоги не попросив? Отже, причина в іншому і явно не в шаленому коханні.
Питання Санду заганяють в глухий кут і я невизначено знизую плечима. Дзвінок від коханого, точніше з невідомого номера, розбудив та застав зненацька. Я не встигла прокинутись, нормально профільтрувати інформацію. Тепер засумнівалась, чи погана звістка не приснилась.
Я повернулась в кімнату та знову з’явилась на порозі з гаджетом в руках. Простягнула небажаному залицяльнику:
— Сам перевір.
Наче неохоче Санду перейняв пристрій, повільно ковзнув пальцем по екрані. Зовні він видавався спокійним, проти міцно стиснені в тонку лінію губи підтверджували мій здогад — у голові чоловіка вже крутились різноманітні версії розвитку подій і для кожної підбирав раціональне рішення.
Якби зараз сказав «не хвилюйся», я б не шукала підстав не вірити. Я дивилась на Санду як на рятівний круг.
— Ходімо на перший поверх. Мій мобільний розрядився, тож доведеться трохи почекати. Тим часом детально перекажеш розмову з моїм недолугим племінником.
— А обов’язково Назара називати недолугим?
— Якби мав голову на плечах, зараз би сидів на робочому місці, а не у в’язниці.
— Чому всі проти наших стосунків? — не витримала. Санду йшов до сходових маршів попереду, тому довелось різко шарпнути за закочений рукав сорочки.
Він розвернувся різко. Я замалим не гепнулась в трикутник оголеної шкіри, що визирав в області коміра.
— З пелюшок Назар заручений зі Стеллою. У планах їхніх батьків одружити дітей, об’єднати бізнес і збільшити вплив в західному регіоні. А твоя поява змінила глобальні плани Бориса Сергійовича. Тепер і він, і його майже сват залишились ні з чим. За зруйновану репутацію Стелли почали мстити і це лише початок.
— Про цю небезпеку вчора натякав?
— Я не натякаю, а говорю чесно й відверто. Назара ніхто не пожаліє.
— Тобто через свої почуття, через мене…
Не витримала нервового напруження. Під ложечкою неприємно занило і я схлипнула.
— У твоїх силах врятувати хлопця.
— Пропонуєш зникнути?
— Ні, цього буде замало. Зникнути, коли місто гуде про ваші заручини, не вдасться. Тепер єдиним варіантом залишається шлюб. Шлюб зі мною.
— Збожеволів? — мій істеричний сміх порвав наелектризовану тишу довкола. Я реготала розкотисто, відчайдушно, неадекватно. А його обличчя змінювалось, темніло, косилось від злості. Несподівано перехопив моє зап’ястя, потягнув на себе, на самісіньке вухо прошепотів:
— Я захищу тебе. Ніхто кривого слова не посміє сказати, погляду кинути в твоєму напрямку. Я, Стефан Санду, пропоную тобі, Маріє, стати моєю дружиною.
Холод.
Крига.
Страх.
Я заніміла, розгубилась, до дрижаків злякалась. Мій світ летів шкереберть без найменших гальм.
— Ні, — промовила з тремтливим видихом.
— Всього місяць, — він усміхнувся, наче рівно через місяць настане найщасливіший для нього день.
— Ніколи, — перебила впевнено.
— І ти станеш моєю дружиною, — Санду продовжив, не звертаючи уваги на мої протести. Він не звик до відмов і йому абсолютно байдуже до слова «ні». — Марія Санду — гарно звучить.

— Здолавши сотні кілометрів, я приїхала до коханого, щоб познайомитись з батьками. А натомість потрапила в чужу гру, де моя свобода рівнозначна його життю. Це несправедливо.
Обігнувши чоловіка, звиклим кроками спустилась на перший поверх. У вухах гепало, ніби всередині рвались вени. Санду і його самовпевненість мене дратували.
Стефан наздогнав вже коли вийшла на територію готелю. Окликнув, проте я не озирнулась. Обхопила себе руками, і глибоко дихаючи, роздивлялась солоне озеро, біля якого стовбичили здебільшого літні відпочивальники. Про що думала? Про Назара! Я кохала його всім серцем. Його слова «вір мені» шматували душу на дрібні частинки.
— Маріє, — мій новий знайомий промовив рівним доброзичливим тоном. Не чекаючи реакції на свою присутність, він підійняв гладенький камінець і запустив його у воду таким чином, що той кілька разів плеснув по воді. — Я не тиснутиму, бо поважаю тебе і щиро бажаю бачити щасливою. Однак у нашій ситуації це єдине правильне рішення. Ти поспілкуйся з Назаром. Сподіваюсь, вам дозволять побачення.
— Необхідно повідомити його батьків, — видавила скупо.
— Мабуть, вже знають. Подію подібного масштабу нереально приховати. Поїхали.
Ми поспішили в ізолятор тимчасового тримання. Скільки я ще картатимусь за приїзд в курортне містечко — не злічити. Моя історія тут тільки починалась.
Дорогою мовчали, бо кожний перебував на своїй хвилі й у своїх передчуттях. Стефан керував машиною в інше місто, обласний центр, куди силовики доправили злісного порушника.
Сіре, зловісне приміщення ізолятора зустріло неприємним млосним смородом, що в’їдався в одяг, шкіру, волосся, і брязкотом кайданків на кистях Назара. Нам таки дозволили побачення.
Попри дзвінок з проханням приїхати, він зустрів мене відсторонено, жодного теплого промінчика, тільки дикий страх і бажання врятувати свою шкуру в очах.
У кімнату для побачень, де всі меблі були надійно вмонтованими до підлоги, привели іншу людину, обличчя якої свідчило про одне: у всіх його негараздах винна виключно я.