РОЗДІЛ 12 СТЕФАН "Колишня і майбутня"

Я блефував — підло, низько, невиправдано. Я не мав чим крити її кохання до Назара і від цього зносило дах.
Приклавши чоло до холодного дверного полотна, подумки рахував до ста. Рахував, аби зосередитись на іншому, не на ідеальній фігурі у відвертому купальнику.
Маша знаходилась за дверима, у своєму номері. Вона пішла з басейну, коли я пірнув під воду, уникаючи продовження розмови про небезпеку для її хлопця. Потім годину чекав, давши час прийняти душ, лягти в ліжко, заснути.
До себе йти не хотілось, і я мов божевільний зупинився під дверима дівчини, яка полонила свідомість. Я потребував Марії як повітря, як води, як життя. Я відчув людину, до серця котрої пролягала доріжка з мого серця.
— Годі,— прошепотів сам до себе та рвучко перетнув коридор у протилежному напрямку.
У кімнаті одразу завалився у ліжко. Організм потребував спиртного, вимагав напитись і забутись. Десь всередині прокинувся мисливець, якому не вистачало сил і терпіння чекати здобич, адже трофей перебував зовсім близько.
Мої пальці впились в подушку, а бездумний погляд сконцентрувався на білій стіні, що в темряві видавалась сірою і туманною.
Скільки у мене було жінок? Багато. І жодну з них я не пам’ятав настільки, щоб марити нею, чи впускати в особистий простір назавжди. Гроші, бізнес, добробут сім’ї витіснили потребу в дружині та дітях. Точніше, не знаходилось часу на романтику, на стосунки, на нормальне спілкування. Я банально брав тіло, не думаючи про душу. А Марія увірвалась як свіжий весняний вітер і пробудила зашкарублу середину після зимового сну.
До реальності повернув мобільний телефон, що задзвенів монотонною мелодією на краю ліжка. Автоматично натиснув кнопку приймання дзвінка й ледь не завив від злості. З протилежного боку почувся театральний солодкий голос Лани.
— Стефане, я скучила. Ти дуже швидко покинув свято, а я сподівалась на продовження вечора. Погодься, не красиво залишати даму на самоті.
— Виникли нагальні справи, довелось поїхати.
— Все владнав?
— Відносно.
— Я можу прикрасити твою самотність. Відчуваю, що тобі варто розслабитися.
Якби вміла — розлилась теплою річкою. Про себе відмітив відразу до дівчини. Зараз вона особливо загострилась.
— Я розслаблений, — грубо відповів. Лана завмерла, підбираючи слова. Подібного невігластва вона явно не очікувала. Дурненька, навигадувала і тепер її фантазії розлітаються.
— Стефане, — жалібно продовжила. — Я хотіла з тобою поговорити. Тема важлива.
— Про нас?
— Так. Я прагну більшого, ніж простих стосунків. Я втомилась чекати одиноких дзвінків.
— Будь ласка, уточни, що в твоєму розумінні означає «стосунки».
— Здається, я маю почуття до тебе, — невпевнено протягнула.
— Здається, — заходжусь надривним сміхом. Більшої нісенітниці годі вигадати. — А мені не здається, я впевнений стовідсотково, що наші навіть поодинокі зустрічі добігли завершення. Лано, припинити телефонувати.
— Що? Ми розходимось?
— Сонце, поняття «ми» — ніколи не було. Тому не будуй повітряних замків.
— Ти когось знайшов? Хто вона? — заверещала наче перед її очима відкривався кінець світу. Я протяжно видихнув. Розмова забігала в тупий кут, переповнений жіночими наріканнями і слізьми, а ще безпідставними звинуваченнями.
— Так, у мене є кохана жінка, — без краплі жалю добив. Якщо почну ухилятись, дівчина не відчепиться і хапатиметься за найменшу можливість втриматись поруч.
Запала важка мовчанка. Я чув її серцебиття і непідроблену жіночу злість.
— Я ненавиджу тебе, Санду!
— Знаю, Лано. Перепрошую, що морочив голову.
Одне ковзання пальцем по блакитному екрані — і Лана потрапила в минуле, моє минуле, перегорнуту сторінку.
Через хвилину від ображеної дівчини прилетіло сповіщення. На фото ми з Машею сплелись у пристрасному танго, очі в очі, бентежна мить. З боку виглядали повноцінною, закоханою до нестями парочкою. Замилувався витонченими рисами Марії. Та, на жаль, це тільки світлина.
«Тепер вона має двох ворогів».
«Навіть не думай», — швидко відписав, втративши такий необхідний самоконтроль. Лана вцілила в живе, я програв.
«Попередила. Мій татко не дозволить кривдити доньок. Вже сьогодні він дізнається про наш зв'язок».
«Всього найкращого», — надіслав без затримки. Телефон глухо впав на підлогу. Пізніше надходили нові сповіщення, навіть кілька нових дзвінків прозвучало.
Проте я продовжував лежати й свердлити одну єдину точку. У своїх вигадках я був поруч з Машею, а навколо нас буяло гірське літо без жодної чорної хмарини над головою і багна, в яке тягнули мої родичі та знайомі. Десь під ранок я відключився.
Спав довго, бо розплющивши очі, помітив прикрашені яскравим сонячним промінням шпилі гір. Не звиклий довго валятись в постелі, зірвався на ноги та одразу кинувся на пошуки мобільного.
Душу утискала незрозуміла тривога, у висках гупали погрози Лани, її батька, невизначені обіцянки Бориса стосовно бізнесу. Відганяючи залишки сну, сильно протер очі, котрі пекли, немов у них насипали піску.
Телефон я знайшов під ліжком повністю розрядженим.
— Дідько! — скривився. — Як не догледів?
Зарядний пристрій можна було знайти в адміністраторки. Одягнувши вчорашні сорочку та штани, я краєм ока поглянув на своє відображення в дзеркалі. Вигляд мав ще той, ніби не я, а ведмідь-шатун — змучений, зарослий, скуйовджений. Менше всього хотілось потрапити на очі Марії, але подумав, що то її справа сприймати чоловіка у будь-якому стані. Я б волів зробити дівчину щасливою ще цієї ночі, проте…
— Привіт! — прозвучало у коридорі її схвильоване вітання. Ми одночасно відкрили двері з номерів й застигли кожний на своєму порозі. На обличчі Марії також красувались сліди втоми та чорні кола, залишені неприємними снами. Дівчина несміливо сіпнула за край довгої білої сорочки, яка майже прикривала крихітні джинсові шорти. Рівні ноги у шкіряних сап’янцях привернули всю увагу і я не одразу вловив зміст наступних слів, котрі скоромовкою злетіли з губ: — Назара заарештували.