РОЗДІЛ 10 МАША "Під готелем"

Теплі  долоні коханого лягли  на  плечі.

—  Я  довіряю  тільки Стефану. З ним  ти  будеш  в  безпеці  й  під  надійним  захистом. 

Назар,  після  хвилин  роздумів, таки  погодився  відпустити. Його  зір   ковзнув  по   будинку,  і  сам хлопець  знітився від того, що варто повертатись  і  продовжувати важку  розмову  з батьками.  Йому  складно.  Я протяжно видихнула, відчуваючи  гостру  потребу  хлопця  в  підтримці.  Пригорнулась,  намагаючись уникнути  проникливого погляду  Санду, який  продовжував  стояти  за спиною дорогої мені  людини.

—  Набереш,  коли  будеш в  номері. Я  чекатиму,  —    гарячі  вуста  ледь вловимо  притулились  до моїх. 

—  Добре.  А  ти  тримайся.   Ми впораємось. 

Силою волі  змусила  себе відштовхнутись  від  чоловічих  грудей  і  зробити крок  в  темряву.  Темряву  з  іменем Стефан. 

На щастя,  новий  знайомий  рушив  вперед,  дозволивши плентатись  слідом,  роздивлятись  його  широку  спину  і взяти свої емоції  під  контроль.   Я  так  хвилювалась,  наче  ось-ось  мала сісти  не в   салон машини,  а  на  електричний стілець.  Затихла, завмерла.  Санду  також проявив  галантність  і  прочинив  перед мною  дверцята  позашляховика — зловісного,  потужного як  його  власник.   На  високих східцях чоловік  подав  руку,  і  щоб вибратись,  довелось  вкласти  долоню.  Його пальці стиснули мої.  Я  зазирнула  в  таємничі  очі,  відчуваючи  дикий  людський страх. Щось  невидиме,  наче  чарівне  вилось в повітрі й  манило  до  Санду. 

На його  обличчі  зблиснула усмішка.  Усмішка  переможця. 

—  Не бійся, я  не вкушу,  — запевнив. 

—  Я  не з лякливих,  — голос  затремтів,  а  чоловік  зайшовся  розкотистим  реготом.

—  Так  я  повірив. 

Дверцята  автівки  закрились,  я  потрапила  в  пастку, з якої  без згоди  водія  не  втекти.  Але  ж Назар  довіряє  дядькові?  Тоді  чому  маю  нервувати?

Всередині  заметушились  спогади про поцілунок  в  горах,  про   танго,  про його  недвозначні  погляди.    І  бідолашне серце стислось в  грудочку. 

Стефан  швидко обійшов машину,  розмістився  на  водійському  сидінні. Довгі  пальці  силою  вхопились  за  шкіряне кермо. 

—  Готова?  —  підступно   нахилився,  наче  підставляв  щоку  для  поцілунку. 

Я   неохоче  знизила  плечима.

—  Ти також  пив  спиртне.  Не   хвилюєшся,  що  зупинить  поліція  і  позбавить   права  керування? 

—   Вмієш  бути  чарівною  і  розумною водночас,  — весело відповів й   одразу  підморгнув.  —  Тривожишся  за  мене? 

—  Ні, банальна  людяність. 

—  Я — Стефан  Санду.   Всі знають, хто я  такий  і  ти  незабаром  дізнаєшся. 

—  Мені  ні до чого.  Ми  абсолютно чужі,  незнайомі  люди,   які  не  мають  жодних спільних тем  для  розмов  чи  уподобань. 

—  Невже? 

—  Це   правда. 

—  Дозволь довести  зворотне.  Ти також  хочеш,  щоб я  доторкнувся  до тебе. 

Несподівано  рука  опустилась  на   коліно.  У  місці  дотику  вдарило електричним струмом і я  засіпалась  на місці, відтягуючи  зап’ястя.

—  Що ти робиш? Припини!  Я зараз  зателефоную  Назару  і  все  розповім! 

—  Тихо,  зайченя.   Я  ж  обіцяв  не  кривдити.  Настане час  і  ти  сама  проситимеш про ласку.  І  повір,  я  вмію  дарувати  жінці  насолоду. 

—   Ідіот!  —  пискнула, поправивши поділ  сукні  та  відвернувшись  до вікна,  за яким  пропливали  вогні баз відпочинку   гірського  курортного містечка — чужого,  непривітного,  небезпечного.

Намагалась  думати  про батьків,  що необхідно зателефонувати  та прикрасити обставини знайомства  з родичами Назара. Мама  чекала  звістки.

Санду  мовчав,  зосередившись  на  дорозі. 

Заговорив  вже  біля  готелю. 

—  Ти не вечеряла  нічого.  На  території комплексу  є  прекрасний  ресторан.

—  Дякую, я  не  голодна. 

—  Замовлю тобі  в  номер. 

Стефан  заїхав  на  територію  бази й  зупинив  позашляховик  на почесному  одному єдиному місці,   позначеного  табличкою із  забороною паркуватись. 

—  Не варто. Я  дійсно втомилась  і   піду  відпочивати. 

—  Так  просто підеш?  — очі  з пильною цікавістю таранили моє  обличчя.  

—  Я  кохаю  Назара і  вийду  за нього заміж. Ми будемо  щасливі,  —  гордо здійняла  підборіддя. 

Санду  відвернувся, слова  зачепили за  живе,  а  в місці  дотику  його  долоні   шкіра  палала  вогнем. 

 Покинувши  салон  з  певною невизначеністю  на  серці,  поспіхом  підійнялась  у свій  номер,   першою справою  забралась під  прохолодні струмені  води й   банально прикрила  повіки,  аби забутись, аби не    згадувати  його…

Якби я   знала,  що  вечір  тільки  починався.