РОЗДІЛ 9 МАША "Втеча"

Сказати,  що я  почувалась  не у своїй  тарілці  — нічого не сказати.  Вертіла  у  пальцях  келих  шампанського,  намагалась  не дивитись  по сторонах  і  взагалі  абстрагуватись  з   місця,  де  доводилось  ділити   квадратні метри  із  Санду.

Ні, мене  не  лякав   негатив  зі сторони  батьків мого  хлопця,  ні  погрозливі  блискавки  у мою адресу  збоку  Стелли,  ні   колючий  язик  її матусі, який  постійно лепетав  неприємності  за спиною. 

Стефан.   Одне його ім’я  викликало напад  страху.  Хвилин десять тому  чоловік  залишив  збентежену  посеред зали,  і  я  ніяк  не  знаходила сили  вгамувати  шалене серцебиття. Мене наче  з холоду  випхали  на  пекельну спеку,  і  навпаки. 

 Позаду почулись  кроки  й  голос  Назара. 

— Кохана, нам час  їхати. На торт завітаємо  завтра. 

Не вчулась, як  міцна рука  підхопила  під  лікоть та  потягнула до виходу. 

— А попрощатись?

— Не варто.  Я  до божевілля скучив  за тобою. 

Ноги не слухались.  Як  на  шарнірах   пробиралась між численних гостей,  не розбираючи  жодного  обличчя.  Всі  чужі, незнайомі  люди, котрі  нічого  не знали про мене,  але всім  серцем  ненавиділи.  

Мабуть,  правильно  покинути   зміїне кубло  і  відпочити. 

Надворі    нічна свіжість врізалась  в  легені,  повільно    звільняючи  від вражень.   Дика втома  підкошувала,  хотілось   в душ   і спати. 

Назар  допоміг присісти  та,  закривши за  мною дверцята,  пішов  до водійських.  У світлі   яскравого нічного  ліхтаря,   що височів  над автівкою,  затримався,  роззирнувся.  Він  помітив когось біля  центрального  входу  в  будинок і  на  тонких чоловічих вустах  з’явилась  крива  усмішка. 

 Нас  наздоганяли. Переслідувач  явне не  бажав,  аби  єдиний спадкоємець ювіляра сідав  за  кермо  у  стані  алкогольного  сп’яніння.  Ще на внутрішньому  подвір’ї вловила їдкий  запах спиртного.  Вловила,  але  не  зробила  найменшого кроку, щоб зупинити водія. Так  сильно я  мріяла  втекти  від  Стефана. 

А  Санду вирішив діяти обачніше.

— Далеко зібралися? — до вух долетів його роздратований голос. Чоловік наздоганяв нас і панькався з племінником не з власної волі.

— Машу відвезу, — невесело буркнув Назар. — Тебе татко прислав? Боїться, аби спадкоємець не потрапив в аварію, не скалічів і не став ярмом на шиї завжди зайнятого бізнесмена?

Мала дитина всередині хлопця показала справжнє обличчя. Здається, у нього на серці кипіла образа за відсутність батька в житті. Стефан відповів м’якшим тоном.

— Припини. Мене ніхто не просив прикривати твою п’яту точку. Повертайся у свою кімнату, проспись добре, а завтра вранці поговориш з батьками. Вони люблять тебе, тож спробуй пояснити ситуацію без зайвих емоцій. Це моя порада як чоловіка чоловіку. Завжди тримай себе в руках, інакше нічого не досягнеш.

— Я без дівчини не залишусь. Якщо повертатись, то вдвох.

Вони розмовляли, не звертаючи на мене жодної уваги. Наче я була річчю, частинкою чогось незначного. Ні Санду, ні Назар  не дивитись у напрямку авто.

Мабуть, нервова система тріснула по швах , і я втратила залізну витримку, за якою ховалась протягом напруженого вечора.

Мов ошпарена вискочила із салону, кинула на співрозмовників розлючений погляд.

— Я сама дістанусь готелю. А вам бажаю гарного відпочинку.

Шумно грюкнула дверцятами.

Очі наповнювали пекучі сльози. Душу — біль і відчуття втрати. Сама самісінька у чужому місті. Доволі невчасно до себе прокинувся жаль. Не роздивляючись дороги, крізь солону пелену, увела у пошуку на телефоні місцеву службу таксі. Номер вискочив одразу. Проте натиснути кнопку виклику я не встигла, оскільки міцна чоловіча рука перехопила зап’ястя. Ніс вловив запах спиртного, і Назар, наздогнавши,   загримів над головою роздратованим басом:

— Ти куди надумала посеред ночі?

— Відпусти негайно.  Мені боляче,—  поглядом ковзнула на кремезну постать Санду, який завбачливо відвернувся, проте добре чув скандал.

— Не гарно вештатись по місту самій о такій пізній порі.

— Не гарно приводити в дім дівчину, коли маєш іншу наречену. Чи я помиляюсь про твої стосунки із Стелею?

Промовчав.  Зрадницьки промовчав. 

— Послухай, Назар. Я поїду, ми відпочинемо і вранці спокійно все вирішимо.

— Так Стела моя наречена, але я кохаю тебе. Ми одружитись,  — слова  звучали  не надто твердо,  немов  їхній  власник  адресував  їх виключно  одному собі.   Я  саркастично  підійняла  руки  догори. 

— Годі.  Як  не прикро  визнавати,  але   твій  родич  має рацію.  Всім  необхідно  відпочити, переосмислити  ситуація. 

— Ти покидаєш мене? 

— Назаре,  я   хочу  побути наодинці.  Зараз  приїде  таксі  і я  відправлюсь  в  готель. 

— Моя   дівчина  не буде вештатись містом,  — голос  коханого  добрав  холодних ноток.  — Хіба  Стефан  тебе   відвезе.

 Сподіваючись почути  підтримку,  він  озирнувся  на  чоловіка.  Той  тримав  руки   в  кишенях  і  не зводив  погляду  з  мене.