РОЗДІЛ 6 МАША "Танець"

Стела  поглянула  на  мене  з-під лоба, мовляв,  хто  я  така  — задрипанка   без роду  і  племені?   Назар сів  між нами як власник  справжнісінького  гарему. Проте дівчині  це не  заважало раз  за  разом  перехилятись   і  недобре  зирити в моєму  напрямку.

— Назаре, твоя  мама — майстер з організації вечірок. Все  на найвищому  рівні,  навіть  місця  іменні  підготувала,  — дівчина  почала  розмову  першою.  Її  довгі витончені  пальці   граційно справились   із  тканинною  серветкою.  Вона  випрямила  спину,  і з гордою поставою  кивнула  офіціанту  у  знак   згоди    хлюпнути у  келих вина. Мені також  наповнили  келих  і  присутні затихли в   очікуванні першого  привітального тосту, який  випав на честь  дружини ювіляра.  А моє самовдоволення  співала  від  щастя,  адже  Назара  на твердження   дівчини  тільки   мугикнув. 

  Батьки  хлопця  сиділи  за  окремим столиком  і  щоб   роздивитись  їх мені  було  необхідно  перевести  погляд  за спину  Стефана.    Дивитись  повз нього   і  слідкувати,  аби погляди не стикнулись. Якщо його супутниця перехилилась   через спинку  стільця,  ледь не торкаючись  грудьми    тренованого  передпліччя,  і  зобразила уважний  вираз  обличчя,   то Санду  жодним чином  не відреагував  на  палку  промову.   Весь  зір чоловіка   спрямовувався  на  мене,  а  я  краєм ока ловила  його  відверті  розглядання.   Якоїсь  миті  відчула,  що  мої  щоки  майорять  наче  червоні  маки і  ми самі  поводимося, як   коханці  у  присутності  других  половинок. 

Незручно.  До  дикого  бажання  дременути  геть  — не комфортно.   Мимоволі   приклала  кісточки  пальців  до обличчя,  обережно  провела  по вилицях.

І… І   поглянула  на  Санду.  Всередині  єство   викрутилось  у морський   вузол,  світ  перетворився  на чорну  вирву,   дихання    зупинилось  і  сперло груди. 

На  щастя,  присутні   спостерігали  за  винуватцями свята.   У  пошуках  надійної  підтримки,  ближче  притулилась  до  коханого,  на  що  Стефан  широко  усміхнувся. Взагалі, моє  зніяковіння   його  лише радувало. 

Після  привітальних  аплодисментів  присутні  перемкнулись на  смачну   їжу,  на деякий  час  забувши  про  мене  і  незручну ситуацію  з  сімейкою   крикливої   жіночки.   А ось  її яскраві  представниці  вирішили не гаяти  ні хвилинки  й  почали  лагідно  говорити    із своїми   «обранцями».   Санду  відповідав неохоче,   здебільшого  кидав  «так» або «ні».  Назар також відмовчувався.   Наші   руки  лежали поверх столу  зі схрещеними пальцями   й  час від часу   Стефан  зависав  на  них.  У  такі  лічені  секунди задуми  він  чомусь  здавався   мені вразливим,  а  на  зовні  виповзала  щира,  чутлива  душа. 

Подумки  я  просила  небо,   щоб  трапеза  взагалі  не закінчувалась,   щоб  захмелілі гості розмовляли  про  все  на  світі, крім  Марії  Годної,  щоб  по завершенню вечора  тихо вийти  із  зали  й  нарешті вибити  з коханого  правду  про  неприємну  ситуацію, Стелу  з  її  родиною  разом  взятими. 

І  чим  ближче  наставав  момент   закінчення  пригощань,  тим  сильніше відчувалось  поколювання  під шкірою.  Я  тремтіла,  боялась  і  до   втрати  свідомості  нервувала.

Коли  заграла  музика,  а  присутні  перейшли  з   будинку  на  внутрішній двір,  спершу танцювали батьки  Назара,  потім  настала  наша  черга  і  черга  Санду  з його   партнеркою.   

— Заспокойся,  кохана, —  голос  мого хлопця звучав  рівно,  він  вів  мене у  центр  танцювального майданчика,  гарно  прикрашеного  живими   квітами  та  нічними  ліхтариками.  Ми   перебували наче  на  долоні. — Впевненіше,  інакше  зараз спіткнемось,  — спробував  пожартувати. 

— Мабуть,  сьогодні  я  вперше скажу  батькам  «дякую» за сім років  танців, які  відбувала    гірше каторжника. 

—  І я  не любив  танцювати,  — хмикає  над  вухом.  — Але бути  з тобою в  парі  — справжнє  задоволення.

Назар закружляв у вальсі.  Приємна  мелодія  ніжно  зачіпала   душу  і  я  посміхнулась. Вперше, відколи  переступила  поріг  не родинного гнізда  коханого  хлопця,  а  справжнісінького  зміїного кубла.

 Сталеві чоловічі  м’язи  промацувались  під сорочкою,  додавали  впевненості,   схиляли  до думки,  що  перебуваю  у  надійних обіймах.  

— Поруч  з  тобою  я  щасливий,  — широка  долоня міцніше пригорнула до грудей.  —  З часом  батьки зрозуміють   мій  вибір  і  підтримають.  Я  плював  на  їхні  традиції,  на   твой  майновий  стан  і    соціальну  нерівність,   яка    так  лякає моїх родичів. 

Слова  Назара  безжальною стрілою   влучили  в  самісіньке серце,  нещадно розбивши ілюзію і  повернувши в  грішну  реальність.  На  секунду   я  заціпеніла на місці. В очах  коханого   світилась   суто чоловіча  впевненість  у  правильності  кожного вимовленого слова. 

Соціальна  нерівність?  Майновий   стан? 

Мабуть,  людині,  яку  кохаєш,  такі  речі  не коректно   озвучувати. 

Образливо… На очі   навернулась  солона  вода. І  знову Стефан  впіймав мій  настрій. 

Щось  хиже і  зловіще   мелькнула  на  його обличчі.