РОЗДІЛ 3 МАША "Зустріч"

Дорога автівка Назара чекала на початку курортного містечка. Сам хлопець, сівши на капот, гортав сторінки гаджета. Такий заклопотаний, що не одразу помітив, як припаркувалась, як вийшла із салону та наблизилась впритул.
— Маша! — полегшено видихнув та кинувся обіймати. Його теплі вуста знайшли мої і ледь торкнулись у поцілунку. Назар поспішав. Помітно поспішав.
Я вловила напружені вилиці, зведенні на переніссі брови, між якими утворилась глибока складка. Щось турбувало Назара і ці турботи забрали в нього радісне ставлення до життя.
— Коханий, — прошепотіла. Я до божевілля скучила за хлопцем. Обережно провела подушечками пальців по неголеній щоці, перевела на потріскані губи, зарилась в шовковисте, чорне як смола, волосся. І побачила себе — стривожену і розгублену, з легким рум’янцем та хвилюванням — у його темних очах. — Маєш втомлений вигляд. Що трапилось?
— Як доїхала? — хлопець відверто ухилився від відповіді й непереконливо розтягнув кутики вуст в усмішці.
— Все гаразд. Я перед тобою. Ми не бачились три тижні, а наче вічність пройшла, — пригорнулась.
— Я забронював готель, один з найкращих. Тобі повинен сподобатись. І я також дуже скучив.
— Докажеш? — грайливо блиснула очима, однак мене делікатно відсторонили.
— Не зараз, мала. Ми запізнюємось на вечерю.
— Одразу з корабля на бал? Тепер зрозуміло, куди вибрався такий красивий.
На Назарових вузьких стегнах красувалися дорогі темно-сірі штани, поверх — світла сорочка з помітним відтінком сірого, а ще підібрані в тон замшеві туфлі. Хотілось пожартувати, що хоч зараз під вінець — наречений готовий. Та завбачило прикусила губу.
— Ти у мене розумничка, — коханий чмокнув у ніс. — Погнали, нас зачекались.
Я поїхала слідом за Назаром. Він вправно маневрував вузькими вуличками, переповненими відпочивальниками, які нескінченними вервечками тягнулись від лікувальних солоних озер. Краєм ока роззирнулась на ошатні вілли, від споглядання яких крутилось у голові. Цікаво, навіщо автозаправну станцію будувати у вигляді замку?
Питання я залишила при собі, пославшись на іншу культуру та вплив історії на місцеве населення.
Назар винайняв номер у фешенебельному готелі. Моя бідова автівка поруч з іншими машинами класу люкс виглядала як обшарпана далека родичка — самотня і низько вартісна. Чого не скажеш про залізного коня хлопця. Ось він ідеально вписався в довгий ряд.
Допомігши витягнути невеличку сумку, мій супутник не поспішав брати мене за руку. У хол готелю увійшли як чужі. Він сухо перемовився з привітною дівчиною-адміністраторкою, при чому не зрозумілою для мене мовою.
Стало зовсім неприємно. Стурбованість, мовчазність коханого як мінімум викликали підозру. Біля номера я не втрималась:
— Назаре, що відбувається? Я ж не сліпа. Ти не радий моєму приїзду. Послухай, я не змушую бути зі мною. Якщо почуття згасли, просто скажи — і я зникну.
Він прокрутив ключ у дверях з номером тринадцять, швидко штовхнув полотно і зайшов першим, втягуючи багаж. Після коридорної напівтемряви, яскраве сонячне світло, яким було заллято кожнісінький міліметр просторої, виконаної у білих і блакитних тонах кімнати, боляче щипнуло очі.
Я завагалась, проте надійні чоловічі руки завели усередину, припечатали до стіни й жадібно заблукали тілом.
— Кохана, зірочка моя, — хрипів у губи Назар. – Ти навіть уявити не можеш, як я тішусь зустрічі. Але зараз ми повинні їхати. Потерпи до ночі. Я сьогодні залишусь в тебе. Щоб не сталось, залишусь в тебе.
— Стривай, ти мене лякаєш. Я вже нічого не тямлю.
Широкі долоні надійно зафіксували вилиці, змусивши дивитись прямісінько у вічі. Запитав:
— Довіряєш мені?
— Звісно, я ж кохаю тебе.
— Тоді перестань тремтіти і слухайся тільки мене, заради нашого щастя, заради спільного майбутнього. Переодягайся.
— Та готова наче, — я акуратно розправила поділ сукні, у якій вирушила в мандрівку. Наївна, думала, що мене одразу запросять в будинок і щоб не виглядати аби як натягнула найкращу сукню — строгу, темно-синю у широку білу смужку, довжиною в коліно. Кучеряве волосся було зібране у високий хвіст, косметики — мінімум. Я йшла знайомитись з батьками й не мала жодного бажання викликати про себе думку, як про вертихвістку.
Назар завагався, замалим встиг приховати відразливу гримасу.
— Чудово! Нехай тато з мамою одразу зрозуміють, яка щира і проста вдача в моєї дівчини.
— У мене є інше, але, боюсь, не доречне для світського заходу.
— Нічого, тобі все пасує. Такої красуні у всіх горах не знайдеш.
Палкий поцілунок дещо підняв настрій, однак із закладу ми вийшли порізно, знову немов чужі.