11 Олександр

- Уважно слухаю. - Відповів на дзвінок водія.

- Вона ще в номері. Поки все тихо. - Повідомив той.

Я припускав, що дівчисько захоче втекти, а точніше, я на це розраховував. Мені важливо було побачити її реакцію та наступні дії.

В останню нашу зустріч я був грубим і дещо перегнув палку, але так було потрібно. Тепер я бачу, що вона не причетна до зникнення тестя й намагається самостійно у всьому розібратися.

«Така вся недоторка» - посміхнувся про себе, згадавши її реакцію на мене. Не схоже, щоб набивала собі ціну.

- Добре, скинь мені адресу повідомленням, настав час припинити її самодіяльність, адже ця дуринда починає пхати носа не в свої справи, ще дров наламає чи накопає чогось зайвого.

Як я сказав, мені не стало несподіванкою, що вона втекла, на те й був мій розрахунок. Вадим весь час спостерігав за метаннями Олі і доповідав мені щогодини про маршрут її пересування.

Закинувши піджак на заднє сидіння, завів двигун. Сьогодні субота, а це означає, що справи можна відкласти до понеділка. Декілька важливих завдань передоручив моїм помічникам по телефону і весь мій день вільний. Якщо й будуть якісь питання, то зможу вирішити їх телефоном.

- Привіт ближче. - Потис руку Вадиму.

- Привіт.

- Який номер?

- Чотирнадцятий.

- Чекай тут. Відвезеш її додому.

- Зрозумів.

Я попрямував до будівлі готелю, навіть хостелу я сказав би. Не найкраще місце для такої дівчинки як моя дружина. Хоча, з її характером, вона не пропаде.

Ввійшовши до будівлі, відразу потрапив у коридор, де ліворуч починаються готельні номери. Рецепція розташована з торця будівлі. Не дуже зручно, як на мене. Щоправда, в коридорі є камера, що хоч трохи рятує становище. От чи працюють вони це вже окреме питання. Двері чотирнадцятого номера виявилися зачиненими нещільно й звідти чується якась метушня. Що за...

- Відпусти її! - Кинувся на чоловіка, який душить Ольгу.

Між нами зав'язалась бійка. Мене турбує Ольга, вона зовсім не рухається. Намагаюся скрутити цього гада, але мені кілька разів прилетіло в живіт. Сильний, але я теж не промах.

- Що тут відбувається? - почув крик позаду, це дівчина з рецепції наспіла. - Я зараз поліцію викличу.

Моєму супротивнику вистачило часу. Він відштовхнув дівчину, що намагалася влізти між нами та кинувся втікати. Спритно перемахнув через вікно. Якщо він місцевий, то через двір мені його не наздогнати.

- Вона мертва? - запитала адміністраторка, коли я схилився над Олею.

- Ні, дихає. - З полегшенням видихнув.

- Я викликаю поліцію та швидку допомогу.

- Не треба, розберемося на місці. Принесіть води, будь ласка. - Тільки поліції мені зараз не вистачало.

Поплескав Олю по щоках, та, не відразу, але почала приходити до тями.

- Ти? - Запитала мене, широко округливши очі.

- Я. Тільки тихо, без різких рухів.

- Що ти зробив? Що сталося?

- Ти як себе почуваєш? - оглянув її шию.

- Не знаю.

- Давай перекладу тебе на ліжко. - Запропонував й зібрався взяти її на руки.

- Не чіпай мене, я сама. - Прибрала мої руки.

Впізнаю мою дівчинку, отже жити буде.

- Давай сама.

- Випийте води. - Запропонувала їй дівчина.

- Дякую.

Ольга жадібно зробила ковток, але миттю вхопилася за горло, а я вийшов до коридору й набрав до Вадима. Мені нестерпно бачити це все, відчуваю термінову потребу почати діяти хоч якось.

- Зайди. - Гаркнув в трубку від розпачу. Той влетів до готелю, навіть хвилини не минуло.

- Що сталося? - запитав.

- Це ти мені скажи, Вадиме. Гаразд, потім про це. - Беру себе в руки. - Зараз забери цю леді й тихо виріши всі питання і записи із камер забери. Потім озирнись у дворі, може, теж десь камери є.

- Кого ми шукаємо? - Він усе зрозумів правильно.

- Хлопець у капюшоні та хустині на шиї. Подивися, раптом бачив хтось. Сам розумієш, не типовий одяг для червня. - Той кивнув.

- Ольго, ти як, прийшла до тями? - Вона лише кивнула у відповідь. - Тоді поїхали.

- Куди? - хрипким голосом запитала вона.

- Для початку заскочимо до лікарні, а там подивимося.

Бачу по очах вона забарилася, не довіряє мені.

- Не зволікай, ти вже й так догралася.

- Я не хочу з тобою їхати.

- Розумію, але тут вже без варіантів. Мені зараз не до твоїх примх.

- Це не примхи.

- Поїхали, вдома все обговоримо.

- Я не поїду. - Впирається вона, а я нависаю над нею:

- Я зараз тебе зв'яжу і силоміць запхну в машину. Вибирай.

- Ось тому й не хочу. - Відповіла, але з ліжка встала й взяла свою сумочку. Я дістав із кишені хустинку і підійняв нею мотузку, якою щойно душили Ольгу.