10

Мене рідко діймають нічні кошмари, але цієї ночі мені наснилися всі жахи світу. Щось, що затягує, темне, тривожне та задушливе. Щось, що здавлює і від цього стає важко дихати. Я прокинулась, коли у кімнаті вже почало світати. Перші промені сонця освітлюють спальню крізь прозорі балконні двері.

Олександр спить на боці, а я затиснута в кільці його рук. Ось що мене душить, адже я не звикла спати з кимось. Мені тісно і незручно, але найгірше те, що я свою ногу закинула на нього, яке непотребство. Жах!

Прибираю ногу й намагаюся вивільнитися з полону його рук.

- Спи, ще зовсім рано. - Чую поряд.

- Мені незручно так лежати. - На що він лише сильніше притиснув мене до себе. Тілом пробігло тремтіння викликане його дотиками. - Я серйозно, мені жарко і незручно, пусти. - Шепочу, вириваючись.

- Брешеш, ти просто боягузка. - Відповів, але руки прибрав.

- Думай, що хочеш. - Я підвелася з ліжка, маючи намір вийти зі спальні, але згадала, що двері зачинені.

- Ключ у тебе? - Грізно запитала.

- Угу. - Відповів, обіймаючи цього разу подушку, прикидаючись, що продовжує спати.

- Саша, дай мені ключ.

- Візьми сама.

- Де він?

- Ти ж бачила, у мене в кишені.

- Ти знущаєшся?

- Ні.

- Саша, дай мені ключ. Ти чудово знаєш, що я не полізу до тебе в кишеню. - Повторюю вже наполегливіше і більш роздратовано.

- Віддам, якщо ти мене поцілуєш. - Висунув умову.

- Я не хочу тебе цілувати.

- А я не хочу віддавати тобі ключа. - Він уже не спить. Сидить, упираючись спиною в спинку ліжка і спостерігає за мною, як кіт за мишкою, а на обличчі приклеєна його фірмова знущальна посмішка.

- Я зараз...

- Що ти? - Не дав мені висловити свої погрози.

- Я закричу. - Все ж погрожую.

- Кричи.

- Як ти потім поясниш це Тетяні Павлівні, коли вона почує мій крик?

- Скажу, що у нас ігри такі, а взагалі, вона не почує, вона поїхала в гості до подруги ще вчора вдень. - Ліниво відповів й почав сповзати з ліжка.

- Що? Тоді чому ти не дозволив мені спати в окремій кімнаті?

- Тому, що я так захотів. Я хочу спати зі своєю дружиною в одному ліжку. Зрозуміло? - Почав виходити із себе.

- А як же мої бажання, ти ж мені обіцяв.

- Ти сказала, що в тебе не було часу звикнути до мене, то звикай. Я начебто нічим тебе не образив.

- Але ти заграєш до мене. - Обурилась й для переконливості тупнула ніжкою.

- А я не казав, що не робитиму цього. А як ти хотіла?

- Але ж ти сказав.

- Так. Я сказав, що між нами не буде нічого доти, доки ти не захочеш сама, але це не означає, що я не намагатимуся. Як я дізнаюся, що ти готова, якщо не пробуватиму.

- Я сама тобі скажу. - Він відверто розсміявся у відповідь на мої слова.

- Та скоріше дощ у гору піде, ніж ти зізнаєшся. Чим швидше ти перестанеш бігати від своїх бажань, тим краще для нас обох.

- Що ти маєш на увазі? - Не розумію його.

- Тобі ж подобається моя увага й те, як я тебе чіпаю, як цілую. - Він уже підвівся з ліжка й зараз підходить до мене впритул, а я хитаю головою.

- Ти зарозумілий і пихатий невіглас, ось ти хто.

- А ти маленька лицемірка. - Він дуже близько. Мої щоки палають червоним, тільки цього разу не від збентеження, а від агресії. «Маленька лицемірка» стукають у скронях його слова.

- Я тебе ненавиджу. - Цижу крізь зуби.

- Ні, і ніколи не ненавиділа, адже я відчуваю, як твоє тіло реагує на мене.

- Відчини двері.

Він дістав ключ та демонстративно помахав ним перед моїм носом.

- Цілуй.

- Ні. - Склала руки на грудях.

- Тоді ти вийдеш звідси тільки разом зі мною, а я виходити поки що не збираюся.

- Ненавиджу тебе.

- Не обманюй себе.

Я зло вилаялася і сіла в крісло. Більше сваритися з цією людиною не бачу сенсу. Немає настрою і страшенно болить голова від недосипання.

Сашко рушив у ванну кімнату і ключ, звичайно, забрав із собою, а в мене виникла ідея викрасти його штани поки той митиметься. Тихенько підкралась у ванну й заглянула всередину. Крізь матове скло душової кабіни побачила чоловічий силует, як потужним тілом стікає вода.

- Підглядати недобре, сама казала. Чи ти передумала та вирішила приєднатися? - знову цей його глузливий голос.

Вхопила піжамні штани, які лежали на кришці пралки й кулею вилетіла з ванної кімнати під чоловічий гучний сміх, та мої геройства виявилися марними. Порившись в кишенях, я зрозуміла, ключа там, звичайно ж, немає. Він взяв його із собою, але ніяка сила не змусить мене повернутись до ванної кімнати поки там роздягнений Олександр.