9

Наступні дні пройшли ніби на автопілоті. Батько так і не з'явився, а я продовжила дошкуляти дзвінками Валерії, але вона, як і я, нічого нового не дізналася.

У свій останній день на практиці я принесла співробітницям торт. Ми відмітили закінчення практики після чого я відпросилася додому раніше, маючи намір навідатися до тата на фірму.

Після полудня Вадим підвіз мене до будівлі, де розташовується батьків офіс.

- Добридень, Ольго, проходьте, сідайте. - Мене зустрів перший заступник, вказав на шкіряний диван під стіною і сам сів поруч, поправляючи краватку.

- Здрастуйте, Алік Петрович. - Окинула поглядом чоловіка.

Він чоловік досить молодий. Роками як Олександр, симпатичний та амбітний. Підозрюю, у нього були плани стосовно мене на початку його кар'єри, але тато швидко припинив усі спроби та наміри зблизитися зі мною. Особисто мені ж він ніколи особливо не подобався.

- Я не заберу у вас багато часу.

- Задля вас що завгодно. - Розплився в усмішці той.

- Спасибі, я лише хотіла дізнатися, куди поїхав мій батько.

- У нього була запланована зустріч в іншому місті найближчим часом.

- Значить він у справах поїхав?

- Очевидно. Принаймні, в офісі цього тижня його не було.

- А коли мала відбутися зустріч?

- У понеділок начебто.

- Але сьогодні вже четвер. - Продовжую допитуватися.

- І що з того? Може переговори затяглися. - Будує здогадки.

- А ви не в курсі які у нього справи в іншому місті?

- Ні, він не посвячував мене в деталі поїздки.

- Може, ви не хочете мені цього говорити?

- Ольго, що ви, я й справді нічого не знаю. Я сказав би, якби знав, чесне слово. - І приклав долоню до грудей, підкреслюючи таким чином свою щирість. Коли я брешу, то роблю точно так само.

- Дякую і на цьому. - Сказала підводячись, адже маю намір покинути офіс. - Зачекайте, а він із вами якось зв'язується? - Обернулась на порозі кабінету.

- Ні, я маю чіткі інструкції на час його відсутності. Дзвонити не було потреби. Олю, щось трапилося?

- Не знаю, не можу до нього додзвонитися. Я краще піду, якщо він зв'яжеться з вами, передайте нехай мене набере або ви подзвоніть.

Іду ще в більшому збентеженні, ніж прийшла. Може, в поліцію піти.

Вчора дзвонив Сашко, розпитував, але сам нічого не сказав. Обіцяв повернутись раніше, але цьому факту я була зовсім не рада. Мене цілком влаштовував чоловік на відстані.

Попросила Вадима відвезти мене до батьківського дому. У машині зателефонувала Ріті й попередила про свій візит.

- А це ти. - Замість привітання каже Валерія, коли я увійшла до хати.

- Так, Леро. Жодних новин?

- Ні, а в тебе?

- Теж.

- Що робити будеш?

- Не знаю, а ти? - Запитую.

- Я набирала, у нього телефон вимкнено зовсім. З ним щось трапилося, я відчуваю.

- Не накручуй. - Намагаюся заспокоїти її, хоча сама з нею погоджуюся. Теж відчуваю якусь прикрість, адже не міг тато так просто взяти й зникнути, нікого не попередивши. З ним точно щось сталося.

- Ой, погано мені. - Махає долонями біля обличчя.

- Може води?

- Так, Олю, налий, будь ласка. - Попросила, тримаючись однією рукою за серце.

Я подала їй склянку й терпляче стала спостерігати, як мачуха п'є воду жадібними ковтками. Нарешті вона відклала в бік стакан і запропонувала.

- Може нам варто в поліцію звернутися?

- Може й варто. Почекаймо до завтра, а якщо завтра нічого не зміниться, то разом підемо до поліції писати заяву про зникнення.

- Може, у мене залишишся? - Канючить вона і я її розумію, адже мені самій трохи страшно.

- Валеріє, не можу, ти ж знаєш.

- Знаю, вибач. Як ти там, адже я так жодного разу і не запитала тебе про твоє нове життя?

- Нормально, піду вже. - Обговорювати своє «нове» життя з Лерою мені зараз точно не хочеться.

- Дзвони.

- І ти теж.

Вийшла надвір вдихнути свіжого повітря. У приміщенні чомусь справді дихати важче ніж на вулиці. Це, мабуть, від нервування. Вадим чекав на мене біля авто. На сьогодні мені залишилось завезти документи до інституту, і цього року я вільна. Потім можна поїхати до притулку, сподіваючись, що турбота над друзями нашими меншими допоможе трохи відволіктися, але зустріч з Біглем доведеться відкласти, адже необхідно ще вибрати диван поки Сашко не повернувся зі свого відрядження.

Так і вчинила, після інституту заїхала до меблевого салону. За каталогом обрала чудовий варіант, щоб був зручний і гармонійно вписався в загальний інтер'єр кімнати. Пообіцяли, що до завтра привезуть. Завтра вже й Олександр має повернутися, мають встигнути.

Надворі Вадим відчинив мені двері та допоміг сісти в машину.