7

Прокинулася від звуку будильника. Циферблат показує початок сьомої ранку. Олександр не приходив, як і обіцяв, дякую йому за це. Подушка на його половині ліжка так і залишилася не прим'ятою.

Зараз на вулиці світлішає рано, тому кімната залита приємним м'яким світлом. Смакуючи запах троянд, що долинає з вулиці, я попрямувала до ванної кімнати, де зробила всі ранкові маніпуляції. Намагаюся якнайшвидше зібратися й із моїми речами це зробити набагато простіше. Оскільки на вулиці досить тепло, спекотно, я б сказала, тому на літо я віддаю перевагу натуральним матеріалам. Сонце, спека, активне життя — це все робить нас дуже вразливими.

Ось і зараз я обрала укорочені штани пісочного кольору та світлу блузку з рюшами та V-подібним вирізом. На ноги босоніжки класичного забарвлення, каблук середньої довжини. Взагалі намагаюся, щоб гардероб був якомога зручним та комфортним.

Завершила образ легким макіяжем, волосся зібрала в пучок. Також улюблені парфуми на шию.

Зараз приготую собі сніданок, викличу таксі та поїду до інституту.

Ще потрібно вирішити, як сказати подругам про своє заміжжя. Подумавши це, зирнула на свою руку, на якій виблискує каблучка.

- Не хмурся, - почула голос чоловіка поряд. Сашко увійшов і подався до мене. Двері я не відчиняла, а це означає, що ключ у нього все-таки є. - Доброго ранку, світло очей моїх. Як спалось? - Запитав.

- Добре, дякую. - Я інтуїтивно відійшла в глиб кімнати.

- А мені ось не дуже, спина затекла, не розімнеш?

Я закотила очі під лоба від такої пропозиції.

- Я, між іншим, спав у кабінеті. Потрібно замінити там крісло на зручніше.

- Не вдавай із себе мученика, там є диван, я бачила його вчора на власні очі.

- Гаразд, спускайся, там незабаром буде готовий сніданок. - Відповів, сміючись щирою посмішкою. - А я з твого дозволу скористаюся нашою ванною кімнатою. - Сказав і відчинив шафу.

Нахиляючись, на мить його обличчя опинилося поряд із моїм. Він провів носом, вдихаючи запах моєї шкіри, або ж мені це здалося. Цей чоловік зведе мене з розуму.

Тим часом він вкотре посміхнувся, взяв із полиці свої речі та пішов у ванну кімнату. Я застелила ліжко і теж поспішила забратися із кімнати.

З кухні долинає неймовірний запах. Мабуть, це Тетяна Павлівна готує щось смачненьке. Сашко розповідав мені, що своєї сім'ї жінка не має. Крім брата і племінників у неї нікого нема, тому вона виливає своє кохання та турботу на жителів цього дому. Мабуть, поки що це єдина людина в цьому будинку, яка мені щиро подобається.

- Доброго ранку, Тетяно Павлівно. Ще так рано, а ви вже на ногах. Що так смачно пахне?

- Привіт, Оленько! Сідай, сподіваюся, ти голодна, бо я приготувала омлет та тости. Ти любиш тости?

- Я все люблю. А щодо голодної, то так смачно пахне, що я готова свої пальці з'їсти. Облизати, а потім і з'їсти. - Жартую я.

- Хто тут погрожує залишитися без пальців, - це прийшов Сашко. - Доброго ранку, тьотю.

Привітався і поцілував жінку в щоку. Відсунув стілець і сів за стіл поряд зі мною.

- Привіт, синку. Смачного вам, молоді люди. - Посунула до нас тарілки. - Ой, діточки, мені треба бігти, я зовсім забула дещо зробити.

Щось мені підказує – нікуди їй бігти не треба і робити нічого також. Вона просто вирішила залишити нас самих.

- Приємного апетиту, - бажаю чоловікові.

- Навзаєм, - відповів.

Чоловік виглядає свіжим, незвично бачити його у домашньому одязі. Волосся ще вологе й зачесане назад. Футболка одягнена на мокре тіло, подекуди проступає волога і видно рельєф живота, потужне, підтягнуте тіло.

- Ти так дивишся на мене, здається, не пальці ти лизати зібралася.

Його випад привів мене до тями. Я й справді міцно залипла. Мені стало ніяково й обличчя залилося червоною фарбою. Злюсь на себе в черговий раз.

- Фу, ну ти й нахаба! - відрізала я.

- Ну звичайно, ти мене поглядом роздягаєш, а нахаба я. - Сміється. - Їж, бо охолоне.

Апетит якось відразу зник, але ображати Тетяну Павлівну не хочеться, тому взялася за їжу.

- Ти знаєш, що Тетяна Павлівна раніше працювала кухарем, а вже потім я забрав її до себе. - Вирішив він змінити тему.

- Чому, у неї нема власної сім'ї?

Він знизав плечима.

- У неї був чоловік, тільки він загинув. Дітей у них не було, а вдруге вона не вийшла заміж.

- Ти забрав її, щоб їй не було самотньо?

- А що їй самій робити, тут вона принаймні при людях. Тобі в інститут на який час? - Запитав підводячись.

- Мені на пів на дев'яту.

- Я підвезу тебе, тільки переодягнуся швиденько.

Я спокійно доїла тости з чаєм, а потім вимила свою та його тарілки. Залишилась чекати чоловіка у вітальні, добре, що моя сумочка при мені, а у ній телефон та гроші.

Він спустився за десять хвилин у звичному для нього діловому костюмі. Намагаюся не повторити ранкової помилки та не залипнути вдруге, тому відводжу свій погляд.