6

Спускаючись сходами під руку зі своїм батьком, намагалася сконцентруватися та, як і домовилися, вдавати із себе щасливу молоду дівчину, але посмішка все одно виходить натягнутою. Заспокоїла себе тим, що всі сьогоднішні негаразди можна списати на звичайне хвилювання нареченої.

Батько підвів мене до столу, де всі зібралися, а сам відійшов у бік. Лячно відпускати татову руку, наче його дотик може якось мене врятувати. Окинула поглядом усіх присутніх, більшість із яких бачу вперше в своєму житті й нахмурила лоба.

- Кхм. - Почула покашлювання Олександра, який не зводив з мене очей весь цей час.

Він виглядає спокійним, а його величава статура нависає наді мною, як скеля.

Наречений підійшов ближче і я потонула в хмаринці аромату його парфумів. Помітила, що одягнений він у сірий костюм та блакитну сорочку, які йому неймовірно пасують. Тим часом він підсунув мені стілець, вклав до рук розкішний букет і допоміг сісти.

Церемонія одруження відбулася досить швидко. Певно, той, хто займався організацією весілля попросив дещо скоротити звичайну програму.

Мої руки затремтіли, коли попросили відповісти на запитання «чи готова я взяти за чоловіка Олександра». Відповідаючи, не зводила погляду з батька, який на моє тихе «так», ніби видихнув із полегшенням. Олександрове «так» прозвучало набагато впевненіше мого.

- Прошу обмінятися обручками на знак взаємної вірності.

Невідомий мені хлопець, з усього свідок, дістав коробочку зі своєї кишені.

На червоній оксамитовій подушечці розташувалася досить незвичайна весільна пара. Оригінальний дизайн, а також вставки напівкруглої форми, що нагадують веселку. Несподіваний ефект виходить завдяки чергуванню двох видів дорогоцінного каміння, а також чудовому поєднанню двох обручок у парі. Його каблучка з білого золота з дрібним синім й білим камінням. Моя жіночніша, з червоного золота, усипана червоними і білими коштовностями.

Ми встали й Олександр одягнув обручку мені на палець, при цьому дивився прямо в очі, який сміливець. Я також дістала обручку й повторила його рухи. Тільки я не почуваюся такою впевненою, мої руки досі тремтять, а свій погляд я старанно відвожу вбік.

- Можете поцілувати наречену. - Прозвучав як грім голос реєстратора.

Спершу мені захотілося втекти. Сашко, мабуть, це помітив і завбачливо притримав мене за талію, ніжно притягнув до себе. Захотілося закритися руками, але я не встигла цього зробити, він нахилився і ніжно поцілував, а я не відповіла, стояла немов бетонна статуя, впираючись йому в руки. Це навіть не поцілунок, а лиш ледь відчутне торкання губами. Він торкається так, ніби боїться, що я злякаюся ще більше й здійму неабиякий галас. Дарма, більше лякатись вже нема куди. Моє серце б'ється так, що я чую його стукіт у своїх скронях. Ба більше, мені здається, його чують усі, адже воно тріпоче, як пташка в клітці. Боже, яка іронія.

Я першою припинила поцілунок, та чоловік не поспішає мене відпускати. Я теж не поспішаю відсторонитися, злегка посміхаюся, таким чином, дякую йому за те, що не став виявляти натиску.

Далі на нас чекає весільний обід.

Реєстратор та Михайло Ігорьович поїхали відразу. За столом залишилися мій батько з Валерією. Батько Сашка, якого звуть Петро Павлович, Тетяна Павлівна – тітка Сашка, рідна сестра його батька. За сумісництвом ця жінка у нас керує всіма кухонними справами. З іншого боку столу сидять друзі Олександра Олег та Маша. Вони стали свідками у нас на весіллі й, наскільки я зрозуміла, вони є закоханою парочкою, весь час разом і тримаються за руки. За ними дуже приємно спостерігати, адже вони такі милі. Поруч сидить Сашин брат – Максим. Він молодший за мого, тепер уже, чоловіка років на сім, і вони зовсім несхожі. Сашко весь такий серйозний, має темне волосся, темний погляд, а Максим зовсім ще хлопець, веселий та пустотливий. Волосся темно-русяве, мабуть, у маму пішов.

Ось Олександр точно більше схожий на батька. Той також, на вигляд, дуже суворий. В темній костюмі, зі сивиною у волоссі й має такий самий колючий погляд, від якого хочеться сховатись під стіл.

Бесіди виходять натягнутими, незважаючи на те, що весь час грає ненав'язлива музика.

Лише ближче до вечора всі трохи розвеселилися, спиртне зробило свою справу. Навіть я, випивши кілька келихів вина, змогла трохи розслабитись. Саша весь час знаходився поряд, постійно жартував та обіймав мене за плечі. Лише кілька разів виходив із кімнати відповісти на телефонні дзвінки.

Мені ж найлегше підтримувати розмову з Тетяною Павлівною. Вона дуже приємна жінка. Також, із розмови я дізналася, що вона мешкає разом із нами в будинку постійно.

Ближче до ночі, всі веселі почали роз'їжджатися по домівках. Ми провели гостей до дверей, а Тетяна Павлівна, залишилася стежити, щоб офіціанти все прибрали. Я зголосилася їй допомогти, але та відмовилася й мені нічого не залишалося, як піднятися до своєї кімнати. Слідом за мною до кімнати зайшов Сашко.

- Може ти нарешті почнеш стукати? - вкотре обурилася я.

- Я хотів дізнатися, які у тебе плани на завтра.

- Нічого незвичного, зранку поїду до інституту. Потім у кафе з дівчатами й все, а що?

- Просто цікавлюся. - Легко відповідає він, а я розумію що ця розмова лиш прелюдія, насправді він хоче сказати щось інше і зайшов він не із простої цікавості. - Зараз же літо, навіщо тобі до інституту?