5 Олександр

Бісове дівчисько. А жвава, як її татко, але нічого, мені вже починає подобатися як вона бореться, намагається відвоювати територію. З одного боку, я її розумію. Вона мене зовсім не знає і я їй чужа людина, навіть не друг, не знайомий.

Ольга дуже гарна дівчина. Попри свій юний вік, скільки їй двадцять, начебто, висока та струнка, але не худа, має приємні жіночні форми. Люблю, коли в дівчині все натуральне, зараз таке нечасто зустрінеш. Має світло-русяве волосся, яке дістає до ліктів, тонкий ніс та пухкі губки на вузькому дівочому обличчі, а її карі очі, немов кава із молоком, зведуть з розуму, не встигнеш навіть оком кліпнути.

Коли Ольга проходила повз, відчув від неї дуже ніжний аромат степових квітів. Він такий ніжний як і вона сама. Цікаво, це парфуми чи її природній запах. Адже я нічого про неї не знаю. Що вона полюбляє, а що ненавидить. Гори все вогнем, я хочу це дівчисько. Сподіваюся, я не схибив, поклавши все своє життя під удар.

Було б трохи більше часу, все можна було б переграти інакше, але часу, на жаль, немає.

Чому я вирішив допомогти її батькові? Поясню, це один із небагатьох людей у своїй сфері, до яких я відчуваю повагу. Зізнатися, я сам шокований тим, що відбувається навколо.

Хоча дівчисько кумедне, подивимося, що із цього вийде далі.

Мене не покидало відчуття, що я щось забув зробити. Згадавши, повернувся до кімнати дівчини й цього разу постукав у двері, слідом зайшов.

- Гей, що за нахабство? Я не одягнена, не заходьте. - Кричить на мене роздратована дівчина.

- Тихіше, крихітко, що ж ти галас вічно здіймаєш. Все, я одвернувся. Чекаю, скажеш, коли можна буде повернутись. - Відвернувся, але не втримався, продовжив підглядати за дівчиною у дзеркало. Сподіваюсь, вона не помітить, інакше будуть мені тоді непереливки.

- Все, і більше не входьте без дозволу. І взагалі, бачити наречену перед весіллям — погана прикмета. Добре хоч сукню ще не одягла. - Бідкається бідолашна.

- Вибач. Хотів тобі віддати ось це. - Дістав з кишені піджака оксамитову коробочку. У ній сережки, які я придбав сьогодні вранці. - Це мій тобі весільний подарунок, одягни їх сьогодні для мене.

Вона стоїть у халатику й плескає своїми довжелезними й неймовірно пухкими віями. Вони у неї й так красиві від природи, а зараз вміло підведені візажистом. Мушу зізнатися, ніжний макіяж їй личить. Дівчина зойкнула від захоплення, воно і ясно, каміння у прикрасі що треба, але, здається, її більше вразив знак уваги ніж самі коштовності.

- Дякую. - Відмерла вона, а її уста торкнулася ледь помітка посмішка.

- А, і ще одне. - Звертаюся, стоячи вже у дверях. - Говори мені «ти». Я не настільки старий, як ти гадаєш.

Мушу йти, адже уже приїхали мій батько та брат, а незабаром приїдуть реєстратор та батьки Ольги.

Довелося напружитись, щоб організувати весілля так швидко. Церемонію вважав за потрібне трохи скоротити. Попросив, щоб було урочисто, але без усіх цих рушників, яблук та меду. Танець молодих теж попросив прибрати, а от поцілунок, нехай краще залишиться.

Свідками будуть мої друзі Олег та Маша – вони пара. Насправді зараз свідки не є обов'язковим атрибутом на весіллі, їх я запросив радше для того, щоб розрядити обстановку. Найскладнішим було пояснити всім моє таке стрімке бажання одружитися, але після тривалих розмов я зміг заспокоїти та переконати рідних та друзів у щирості своїх намірів. Не можу ж я їм розповісти правду, що, мовляв, я змушую дівчину вийти за мене, щоб витягнути її тата з лайна.

Мусив спуститися на перший поверх, адже повідомили, що привезли букет нареченої. Його я вибирав особисто. Гортаючи каталог у весільному салоні, ніяк не міг визначитися, але зупинив свій вибір на букеті в стилі бохо. Він нагадує фонтан із квітів. З таким букетом створюється відчуття, що бризки бутонів та зелені лягають на руки й ніби обіймають долоні.

Один за одним приїхали решта гостей. Всі у зборі, Береговий також тут. Веніаміна Львовича попросив піднятися до дочки. Думаю, їй буде приємно, якщо поряд у такий момент з'явиться рідна людина.

Провів майбутнього тестя до дівчини у кімнату, та йти не поспішаю, залишився під дверима, підслуховую.

- Доню, ти як?

- Все добре, тату.

- Ти така гарна. Шкода, що все так. - Чутно гіркоту в його голосі. - Не так все мало бути.

- Тату, не хвилюйся, адже ми обоє розуміємо, що це найкращий вихід. Все буде добре.

- Пообіцяй мені, якщо він тебе скривдить, ти мені обов'язково скажеш і будь я проклятий, якщо не заберу тебе звідси того ж дня.

- Тату, все добре. Ніхто мене не скривдить, адже я твоя дівчинка.

Я тертий калач, та від їхнього діалогу навертаються сльози на очі. Посміхаюся про себе, й тішуся від того, що мені дісталася наречена із характером. Інша б уже все тут слізьми залила, а ця молодчина — тримається.

А от на місці майбутнього тестя я б не хотів опинитися. Я не віддав би єдину дочку в лапи конкурента. Не так добре він мене знає, щоб так ризикувати. З рештою, може я маніяк якийсь.

Пішов, адже не хочу, щоб мене застукали на гарячому. Вирішив зачекати у вітальні з рештою присутніх.

Зала першого поверху потопає у променях денного літнього світла. Працює кондиціонер, тому температура комфортна, але мені все одно задушливо. Покоївка прикрасила приміщення живими квітами, що надало кімнатам урочистого вигляду. Також тут накритий святковий стіл.