4

Вранці мене розбудив гучний стукіт у двері, та відповісти я не встигла, адже вони стрімко відчинилися й Олександр увійшов до кімнати.

- Ей, я не давала дозволу заходити, я ще не одягнена.

- Добрий ранок. - Наречений проігнорував мій протест. - Хотів нагадати, що ти сьогодні виходиш заміж.

- Забудеш тут. - Огризнулася ледь чутно.

- Смію зауважити, ти й в халаті маєш чудовий вигляд. - Я швидким рухом стягнула тканину на грудях, та жест мій був помічений, на що Олександр посміхнувся і продовжив. - Але, гадаю, варто змінити вбрання до урочистостей. Водій відвезе тебе до міста. Вирішиш там усі свої справи, але щоб повернулася в маєток до другої години дня. Ясно?

Сказав і не чекаючи відповіді, подався до виходу з кімнати, а потім різко повернувся і відчинив шафу. Там на полиці лежить одяг, серед якого також є піжама. Вигляд при цьому в чоловіка настільки задоволений і зарозумілий, що захотілося кинути в нього подушкою, але я стрималася і лише тихо відповіла:

- Дякую, та мене цілком влаштували б мої речі, якби ви люб'язно дозволили мені їх зібрати.

- Не хвилюйся, сьогодні надвечір усе привезуть.

- А може, не потрібно.

- Тобто? Тобі не потрібні твої речі? - Вигнув брову дугою. - Гаразд, придбаємо нові.

- Я мала на увазі, що ми з вами можемо розписатись, а житиму я вдома.

- Ні. Я ж сказав, це не фіктивний шлюб. - Стрімкою ходою він підійшов до мене та сів поряд, а я вкотре підтягнула ковдру до підборіддя. - Ніхто не повинен знати, що ми маємо шлюб за домовленістю інакше все розвалиться. Нам не повірять, а твій тато не отримає проєкт. Заруби собі на носі, для всіх ми пара, хай і не дуже закохана, але пара. Усі мають думати, що ми, як мінімум, подобаємось один одному.

- Це буде складно. - Підсумувала, на що чоловік не погодився. Схоже, він на все має власну думку.

- Ти мені уже подобаєшся, а мене ти ще встигнеш оцінити. А зараз, підйом. Ти щаслива наречена і тобі не терпиться вийти заміж.

Легше сказати, аніж втілити в реальність.

Вниз я спустилася за пів години, де застала Олександра, який зручно вмостився в кріслі посеред вітальні й пив каву, споглядаючи у вікно.

- Молодець, похвальна пунктуальність. - Знову глузування з його боку або ж це вже я чіпляюся. - Маєш гарний вигляд. - Тим часом продовжив він. - Ось твій чай. Попросити, щоб приготували сніданок?

Все-таки знущається, адже ні про який «гарний вигляд» й мови бути не може, а про їжу навіть говорити не хочеться. Боюся, шмат у горло не полізе.

- Ні дякую. - Викинула підборіддя до гори. - Ви, ось, виглядаєте жахливо, вас щось хвилює, може захворіли? - Захотілося вколоти.

Насправді ж він виглядає бездоганно у своєму світлому костюмі та білій сорочці. Виголене обличчя приємно пахне чоловічим парфумом, зачіска укладена волосина до волосини, не те що у мене.

- Хвилює ще і як. - Відповів і кинув відвертий погляд на мої стрункі ноги. Вони відкриті, адже я досі у вчорашньому сарафані. Іншого одягу в мене із собою немає, а довжина цього вбрання лиш до колін.

- Ви хам. Де мій водій? - сказала, кулею піднімаючись із крісла.

- Від хамки чую. Ходімо, я проведу. - Він відклав чашку на низький скляний столик й піднявся слідом.

Водій уже чекав біля входу. Коли я сідала до салону, Олександр раптом взяв мене за лікоть та промовив:

- Тільки без дурниць, до другої, щоб повернулась. - Зачинив за мною дверцята автівки й постукав по кабіні рукою, мовляв, можна рушати.

Всю дорогу до міста я намагалася заспокоїтись і подумати.

Виходить, що заміжжя нам аж ніяк не уникнути. Й оскільки шлюб не фіктивний, то нам краще домовитись, адже потрібно розібратися, що на мене чекає далі.

Спочатку я заїхала у бутик за сукнею. Вирішила не купувати якесь урочисте вбрання, адже це не справжнє весілля, та в цьому раю для принцес під мій настрій вуличної відьми нічого відповідного не знайшлося.

Потім відвідала торговий центр, де підібрала легку білу сукню без рукавів, спереду закриту, але з дещо відкритою спиною. На поясі тоненький кокетливий ремінець із білої шкіри. Довжиною воно трохи нижче коліна, а головне — немає жодного гіпюру, фатина й органзи. Також придбала білі туфлі човники на середніх підборах, адже я й так досить висока. Загалом на пошуки вбрання витратила близько двох годин. Було сумно обирати весільну сукню однією без своїх подруг, та тільки як їм пояснити все це божевілля.

Далі попросила підвезти мене до салону краси. Знаю, на манікюр і вкладання волосся потрібно записуватися заздалегідь, але мені вдалося напроситися позачергово. Планувала обійтись без складної зачіски, достатньо було трохи підкрутити й укласти волосся, але Мая — це моя давня знайома, мене так просто не відпустила.

- А що за свято заплановано? - запитала мене майстриня.

- На весілля запросили. - Вирішила не уточнювати, що запросили на своє власне весілля.

- Ну, тоді ми зробимо з тебе цукерочку. Дівчата, налітай. - Дала команду своїм колегам.

- Майко, ти вибач, що я так напросилася, сама щойно дізналася.