2

Таткове важке зітхання почули всі, не тільки я, але, попри, всі свої тяготи та внутрішні муки він продовжив.

- Олександре Петровичу, ввіряю вам найцінніше, що в мене є. Прошу берегти мою доньку, як зіницю ока.

Батько спробував вкласти мою долоню нареченому в руки, я ж поспіхом висмикнула її. Все виглядає так, ніби один дорослий намагається помирити двох малих, які щойно посварилися.

- Не турбуйтесь, Веніаміне Львовичу. Берегтиму, як найцінніший скарб! - З тією ж усмішкою на обличчі, відповів майбутній чоловік й пристроїв свою долоню на моїй талії.

Навіщо ці банальні слова, але що тут іще скажеш — чистий фарс, гра в привітність.

Вкотре у кімнаті повисло незручне мовчання. Батькові не сподобався жест мого майбутнього чоловіка, та він промовчав. Лиш витер долонею спітніле чоло й пригладив краватку на грудях. Користуючись нагодою я відступила на крок й продовжила розглядати вітальню так, ніби бачу її вперше в житті. А й справді, все в цьому будинку змінилося після приходу до нього мачухи. Вона, як тепер уже господиня дому, намагалася всюди залишити свій слід, помітити територію. Смак у неї звісно є і з цим не посперечаєшся. Все підібрано до найдрібніших деталей, але, гадаю, її інтер'єр турбував найменше. Вона з самого початку намагалася засунути свій відредагований мініатюрний носик у всі справи, до яких могла дотягнутися кістлявими руками. Ось і зараз вставила чергові п'ять копійок.

- Чудово! - Вигукнула вона, ніби схаменулась. - Відзначмо таку радісну подію? - Мачуха корчить із себе привітну господиню, а мені хочеться сягнути себе долонею по лобі. Обличчя її при цьому висловлює непідробну радість, та навряд чи хтось зміг би розгадати що справді на думці у цієї жінки.

Мачуху звуть Валерія. Мій батько довго ні з ким не одружувався. Не знаю, чи він дійсно покохав Валерію, чи просто втомився бути один, але три роки тому ця жінка з'явилася в нашому домі. Вишукана, завжди гарно вдягнена, постійно дбає про свій зовнішній вигляд, та вся її зовнішня краса прямопропорційна внутрішньому наповненню. Загалом вона, може, і непогана людина й тата, швидше за все, любить, але їй подобається багате життя, подобається коли немає потреби турбуватися про завтрашній день. Важко їй дорікнути у цьому, кому таке життя не припаде до душі, але про тата вона справді дбає, хоч різниця у віці у них досить велика.

Ось на мене її турбота не поширювалася ніколи. У нас якось відразу все не склалося. Ми відкрито не ворогували, але таємно один одного не любили. Можливо, я просто ревную батька до цієї жінки.

- Дякую, але з вашого дозволу нам потрібно поквапитися. У мене на вечір ще призначено одну зустріч. Присутність Ольги на ній також вітається, я думаю, ви розумієте про що йдеться, Веніаміне Львовичу.

Батько розумів.

- Збирайся, доню, й візьми все необхідне для початку.

- Я що, додому сьогодні не повернусь? - здивовано вигукнула.

- Ні, дочко, заночуєш в іншому місці.

- В цьому нема потреби. Збирати речі, я маю на увазі. - Перебив Олександр. - У мене в будинку є все, що може знадобитися молодій леді. Інші речі дівчини привезете потім. Ми не можемо дозволити собі запізнитися.

- Ольго, ти чула? - Запитав тато.

Я чула. І не тільки, ще я бачила татків пригнічений погляд. На мить в них сполохнуло полум'я і враз погасло. Сердечний порив загасили холодні й розсудливі хвилі розуму, та тоді я цього не зрозуміла.

- Гаразд, зараз спущусь. - Відповіла і пішла до себе в кімнату за сумкою.

У мене всередині також вирує вогонь. Розумію, що все роблю правильно, але прикрощів від цього не меншає.

- Зрадники! - Тупнула ногою. - Віддали мене, як паршиве цуценя у добрі руки.

Хочу плакати, але забороняю собі це робити. «Дорослі дівчатка не плачуть» — так завжди казав мені тато. До біса тата, звинувачую його за його недалекоглядність. Гадаю, він і сам себе звинувачує. Сподіваюся, все, що відбувається, не підкосить його остаточно.

Повернулась до вітальні й ще раз оглянула кімнату. Ненависний наречений терпляче чекав на мене біля дверей. Прощання вийшло зім'ятим і натягнутим. Тато весь час відводив очі та уникав зустрітися зі мною поглядом. Я й сама не хочу на нього дивитися, почуваюся занадто скривдженою.