1

Що має відчувати людина, яку продають, як раба на невільничому базарі. Не знаєте? Ось і я не знаю! Сиджу у своїй кімнаті й намагаюсь зібратись з думками, та відчуваю, що всі мої потуги марні. Здається ніби хтось невідомий взяв порохотяг й витягнув із мізків останні крихти раціонального мислення. Лиш в очах, німе питання «як так», а в горлі застряглий крик відчаю. Хочеться битись головою об стіну й заламувати руки в істериці.

Раніше мій тато був впливовою людиною, але втрапив у пастку свого найкращого товариша. Звісно, тепер уже колишнього товариша. Через махінації останнього батькові загрожує тривалий термін у в'язниці з конфіскацією майна.

Тривалий час батько не міг зрозуміти звідки беруться всі негаразди й хто стоїть за всіма підлими справами — щур в компанії, підступи конкурентів, але того, що дізнався ніяк не очікував ніхто. Звістка про зраду товариша добряче його підкосила. З часом він зміг зібратись, та як вийти із ситуації, що склалась незрозуміло. Допомога прийшла звідки не чекали. На той момент варіантів розвитку подій було кілька. Відсидіти за те, чого не скоював і залишитись із голим задом або ж знайти інвестора, який повірив би в батькову непричетність й допоміг оплатити всі штрафи й санкції.

Враховуючи, що чутки досить відчутно зіпсували нашу репутацію, а розмір штрафів величезний, друге здається чимось зовсім фантастичним.

Як я вже сказала допомога прийшла звідки не чекали. Чому я наголошую на слові «допомога» запитаєте ви, а тому, що спаситель вимагає занадто велику плату, як на мене.

Саме зараз на першому поверсі нашого маєтку ведуться перемовини. Батьків головний конкурент запропонував варіант як одним махом вийти із цієї історії й при цьому отримати вигоду для обох сторін. Та через те, що батькова репутація зіпсована, він вимагає гарантій. Це й не дивно. Хто ж захоче вкладатися у сумнівну справу й не бути впевненим, що його інвестиції відіб'ються. Шкода, тільки цією гарантією маю стати я. Я маю вийти заміж за головного батькового конкурента.

Сиджу у своїй кімнаті й молюся, хоч до цього занадто набожною я себе не вважала. Змінивши крокування із боку в бік по кімнаті, я взялась перекладати речі на столі. Руки мілко тремтять від страху, а я навіть не знаю чого боюся більше. Того, що вони не домовляться і батька чекатиме доля арештанта, або ж навпаки, того, що вони домовляться і сумна доля чекатиме мене. Паралельно намагаюся здогадатися про яку користь говорить батько. А він не просто говорить, він наполягає, стверджує, що цей шлюб однаково вигідний для обох сторін і для мене особисто також. Намагаюся зважити всі за і проти. Плюси та мінуси ситуації, так би мовити.

Найбільшу користь від того, що відбувається, отримає батьків конкурент, для мене це очевидно. Але батько впирається – каже, що все сто разів перевірив і ніколи б не прийняв рішення, яке могло мені нашкодити. Та хіба можна звинувачувати тата в тому, що він шукає порятунку у будь-який спосіб. Я злюся на нього, і ця злість не дає побачити ту користь, про яку йдеться.

Що буде, якщо я відмовлюся? Мій тато не переживе ганьби від руйнування справи всього його життя й тюремного ув'язнення також. Він і так ледве оговтався після зради найкращого друга. До всього, все його майно та активи, які залишилися, підуть на погашення боргів і штрафів.

Перше, що спало на думку це втеча, тільки втеча не розв'яже мого питання й рівним рахунком нічого не змінить, батько однаково мене знайде. Що ж залишається, змиритись?!

Чи зможу я вижити в цьому світі без підтримки батька? І взагалі, чи вмію я жити самостійно, а не на всьому готовому, адже я всього лиш студентка. Як відомо, багато студентів навчаються і живуть без допомоги батьків. Думаю, я теж змогла б. Але як же татко, як відібрати в нього останню надію зберегти обличчя перед суспільством, виправдатися перед компаньйонами?

Батьку в житті я завдячую всім. Матері в мене немає. Точніше є, раз вона мене народила, але, на превеликий жаль, її я не знаю, навіть не пам'ятаю. Вона померла через кілька днів після пологів. Вагітність була складною, а пологи тривали близько доби. Після мого народження її організм так і не зміг оговтатися від перенесеного навантаження.

Часто, коли була маленькою, я заставала тата у кабінеті. Він сидів у кріслі перед широким дубовим столом, курив свою сигару та дивився на її фотографію, вставлену у декоровану всілякими дрібничками рамку. Тоді я прибігала і сідала до нього на руки. Таткові доводилось гасити сигару, він обіймав мене і ми продовжували так сидіти вдвох, обійнявшись.

Іноді мені здавалося, що батько переносить вину за її смерть на мене, адже його найсильніша емоція – це любов до моєї матері. Тільки, попри все це, він завжди дбав про мій добробут, щоб у мене було все найкраще. Найкраща школа, вчителі, репетитори і все інше теж найкраще.

Тяжко обирати, коли на душі кішки шкребуть.

- Спустись. - Мої роздуми перервала мачуха, а я ніби отямилась від її голосу.

Ось і все. Плюси я зважити не встигла, у будь-якому разі зараз почую свій вирок. Серце стукає десь у горлі, а руки й ноги тремтять, йду сходами й боюся оступитися та стрімголов полетіти вниз головою. Було б чудово, в одну мить вирішилися усі мої питання. Стоп, не можна так думати. Я завжди була оптимістом, такою й маю залишитися. Я мушу спробувати, а пошкодувати себе завжди встигну. Якщо це єдиний шанс допомогти батькові, то я спробую. Не на забій же мене ведуть.

Минувши передпокій, обійшла величезний круглий стіл, що стоїть у нас у вітальні й зупинилась біля батька. Мої пальці сплетені під грудьми, погляд уперед, ніби пантера готуюся до нападу, завмерла перед стрибком. Насправді це спроба відгородитися від того, що відбувається, адже мені страшно поглянути реальності у вічі.