Гаїна
Гаїна
Чи чули, люде добрі, повість тую загадкову,
Як раз охопила село лють була квіткова?
Жила в тому краї дівка бистрая й стрункая.
Всіх парубків тамтешніх в ногах своїх мала.
Була висока, чорнобрива, іноді щедрая.
Та ж все на світі, як хотіла б, вона б зчарувала.
Юнку сюю красивую Гаїною було звати.
Лишилася в дівки тільки рідна її мати.
Та ж вільною була Гая, не як нарід у селі.
Не робила, а гуляла. Заздрили їй всі.
Біля річеньки-водиці люба Гаїна
Час водила вечорами самінька-сама.
Там співала душу свою вродлива й ясна,
Як сідала на березі коло камінця.
Сутеніло вже нівроку, синьою була вода.
То спустилася молодка з пагорба села.
Там присіла, де любила, й пісню повела.
Та слова були глибокі, зовсім, як ріка:
"Ой ти любий мій, любимий, все тебе нема.
Як пішов ти – мов згоріли всі доми села.
Що ж ти кинув так, як міг, нас на самоті?
Припустився хиби дурної на свої діла!”
Вже заснуло майже Сонце, впавши в Небокрай.
Світло ринуло до ока, сяяв там розмай.
Озирнулась кароока – розвивались пелюстки.
Чорним квітка сяяла й червленим, мала два листки.
Один листик всохся був. Інший – ще живий.
Та рослина так звучала, дівку гучно звала.
Підійшла до неї на березі юна Гаїна.
Квітка скрилася від неї прудко,
Як хотіла доторкнутись дівчини рука.
#679 в Детектив/Трилер
#238 в Трилер
#549 в Різне
#38 в Поезія
Відредаговано: 09.09.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
