Гаїна
Гаїна
Чи то чули, люде добрі, повість загадкову,
Як схопила була село одна лють квіткова?
Жила в тому краї мила, бистрая й стрункая.
Всіх парубків бездівочих в ногах своїх мала.
То висока, чорнобрива, іноді щедрая.
Та ж на світі, як хотіла б, все би зчарувала.
Юнку сюю красивую Гаїною було звати.
Лишилася в дівки тільки рідна її мати.
Та ж вільною була Гая, не як нарід у селі.
Не робила, а гуляла. Заздрили їй всі.
Біля річеньки-водиці люба Гаїна
Час водила вечорами самінька-сама.
Там співала душу свою вродлива й ясна,
Як сідала на березі коло камінця.
Сутеніло вже нівроку, синяя вода.
То спустилася молодка з пагорба села.
Там присіла, де любила, пісню повела.
Та слова були глибокі, зовсім, як ріка:
"Ой ти любий мій, любимий, все тебе нема.
Як пішов ти – мов згоріли всі доми села.
Що ж ти кинув так? Як міг? Най би вмерла я!
Припустився хиби дурі на свої діла!”
Вже заснуло майже Сонце, впавши в Небокрай.
Світло ринуло до ока, сяяв там розмай.
Озирнулась кароока – розвивались пелюстки.
Чорним квітка сяяла й червленим, мала два листки.
Один листик всохся був, інший – ще живий.
Та рослина дівку гнала, ніби вдвох жили.
Підійшла до неї на березі юна Гаїна.
Квітка скрилася від неї, як торкнулася рука.
#781 в Детектив/Трилер
#302 в Трилер
#667 в Різне
#58 в Поезія
Відредаговано: 13.09.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
