Гамма-сплеск

Науково-дослідний підводний човен "Гідросфера" нерухомо лежав на дні Чорного моря. На великій глибині панували вічний морок і цілковита безмовність.

Морське дно навколо субмарини було порожнім й безплідним, суцільно вкритим товстим шаром мулу. Жодна водорість або корал не могли рости в цих неживих водах. Тут не зустрічалися риби, головоногі, медузи й планктон, а також не водилися морські зірки, ракоподібні, молюски та інша живність, яка зазвичай вдосталь мешкає в глибинах морів та океанів. Навколо субмарини на багато сотень кілометрів простягалася похмура й одноманітна підводна пустка, неначе буяння життя в цій частині світу було чимось дивним та протиприродним.

Зовнішні камери човна годину за годиною транслювали сумний навколишній пейзаж. Лише час від часу у світлі потужних прожекторів можна було побачити частинки органічних решток, що опускалися на дно з верхніх, цілком собі заселених та багатих на життя вод.

Всьому виною був високий вміст сірководню в морській воді, який складався з двох молекул водню й однієї молекули сірки. Вже глибше двохсот метрів у Чорному морі починалася суцільна мертва безкиснева зона й лише анаеробні бактерії сапротрофи могли існувати в цих неживих глибинах.

Хоча сірководень сам по собі мало розчинний у воді, але фактично субмарина перебувала в розчині слабкої сірководневої кислоти. На щастя, від впливу зовнішніх агресивних середовищ її сталевий корпус захищав товстий шар високоміцної гуми.

"Гідросфера" була побудована на суднобудівних корабельнях у Миколаєві та зійшла зі стапелів близько двох років тому. Субмарина могла занурюватися на глибини до шестисот метрів. Встановлене на ній обладнання давало змогу проводити океанографічні, біологічні, геологічні, екологічні, фізичні та хімічні дослідження. Фактично, це був невеликий підводний інститут із цілою низкою різного роду лабораторій.

Все на цьому човні було експериментальним і унікальним, починаючи від енергетичної установки, до підводних маніпуляторів та специфічного наукового обладнання.

Два електричні двигуни субмарини живилися від паливних елементів, які безпосередньо перетворювали хімічну енергію на електричну без використання малоефективного й до того ж доволі таки проблематичного на підводному човні процесу спалювання викопного палива у двигуні внутрішнього згоряння.

Паливні елементи це електрохімічні пристрої, які відрізняются від звичайних акумуляторів тим, що не накопичують в собі енергію, а отримують речовини для хімічної реакції ззовні.

В "Гідросфері" в паливні елементи з боку анода подавався водень, а з боку катода кисень. В результаті хімічної реакції на виході генератора утворювалася чиста вода.

Енергетична установка човна не тільки генерувала екологічно чисту електроенергію й давала прісну воду, а ще й розігрівалася до приблизно +80 °C і системою тепловодів обігрівала всі відсіки човна.

Запаси водню і кисню зберігалися в зрідженому стані у великих теплоізольованих балонах, розміщених у трюмі субмарини, а також обидва гази додатково добувалися безпосередньо з морської води за допомогою електролізної установки.

У човні розташовувалися житлові каюти, лабораторії, камбуз, санвузол, медблок та кают-компанія. Це був невеликий світ, призначений для довготривалої роботи й відпочинку людей у морських глибинах.

● ● ●

У кают-компанії було гамірно й багатолюдно. Приймання їжі на науковій субмарині завжди були особливими та в чомусь навіть знаковими подіями, коли екіпаж збирався в одному приміщенні й обговорював останні новини та ділився результатами досліджень, але найчастіше просто жартував і розслаблявся, насолоджуючись доброю компанією та дійсно смачною їжею.

Наприклад, сьогодні на обід ми їли унікальний український борщ, до складу якого крім звичайних інгредієнтів входила вишня. Також в нас на столах були пампушки з часником, смажена домашня ковбаса, варена картопля та сирники з медом. Запивали ми все це киселем з чорницею.

Годували на підводному судні можна сказати справді за ресторанним класом. Норми забезпечення на субмарину виділялися чималі, адже вона була одним із найновітніших та найунікальніших суден Національної Академії Наук України.

Я обідав за одним столом із професором Любомиром Сергійовичем Токарем, який очолював наукову частину експедиції, й двома кандидатами наук: Юлією та Ростиславом. Я непомітно придивлявся до вчених, намагаючись зрозуміти, що це за люди. Адже проводити наукові дослідження в лабораторіях на суші це одна справа, а зовсім інша – довгими місяцями безперервно жити й працювати в морських глибинах.

Загалом на борту підводного човна зараз перебували капітан, старпом, штурман, інженер, радист, вісім матросів, кок, професор, два кандидати наук, аспірант, дев'ять студентів і я, рядовий київський журналіст.

На відміну від екіпажу, я опинився на субмарині досить таки випадково. Сьогоднішнього зимового ранку я зайшов до редакції газети й ледь встиг сісти за свій завалений матеріалами робочий стіл, коли задзвонив телефон і мене терміново викликали до головного редактора. Такий несподіваний дзвінок, як правило, не віщував нічого доброго. Але сьогодні Кирило Григорович був у несподівано доброму гуморі. Зачинивши за мною двері, він посунув до мене крісло, сам сів на край столу та почав ставити дивні запитання:

– Наскільки я пам'ятаю, ти поки що самотній й зовсім не обтяжений дружиною та дітьми?