Книга Світла та Темряви

Час був ранковий, близький до полудня. Неохоче оглянувши предмети інтер'єру, дівчина підійшла до ліжка і лягла на нього, залишивши книжку на столику біля ліжка. Перевернулася на бік, спиною до дзеркала, відклала руки під щоку і сумно заплющила очі. Заснула.

Досить скоро, вона прокинулася від стуку в двері, що повідомив їй про нову оплату вже за цю добу. Виконавши цю вимогу, Дельта знову лягла і проспала вже до самого вечора, коли вирішила знову провести ритуал. Тільки все зробивши і відставивши ту саму склянку вбік, світла прийняла подобу людини і сіла на правий край ліжка, дивлячись на прочинений балкон, звідки залітав легкий вітер, змушуючи колихатися прозору гардину.

Минуло близько півгодини, як дівчині стало не по собі. З'явилося якесь дивне відчуття занепокоєння і легкої паніки, хоч для цього й не було вагомих причин. Поглянула на книгу, що лежала праворуч. Узяла її, подивилася на обкладинку, тримаючи твір на колінах, й задумалася. Проявилася коричнева "Книга" в тому самому місці, де вона була й раніше.

«Напевно, - задумалася вона про себе, - треба стати світлою, щоб вона стала "Книгою Світла"...

Ззаду почулося неголосне:

- Привіт...

Дельта миттєво посміхнулася, чуючи знайомий голос, і швидко обернулася, передчуваючи, що побачить Гамла. Але чорна, абсолютно чорна чоловіча постать, що стояла за кілька метрів, змусила її підскочити від жаху, при цьому впустивши книжку на підлогу. Приятель здригнувся не менше:

- Дельто? – підняв долоні до грудей, ніби показуючи що це він і що ніякої шкоди він не заподіє.

- Н-не підходь! - з переляком вигукнула, відійшовши до дальнього кута, дивлячись на цю чорну пляму, що здавалася абсолютною порожнечею, серед загальної наповненості тьмяним світлом.

- Дельто! Що сталося? Чому мені не підходити?

- Й-я...! - з тремтінням протягнула вона. - Не знаю! Мені страшно! Не підходь!

- Давай я обійму тебе? - підняв руки для обіймів.

- Ні! - судорожно мотнула головою.

- Ти мене боїшся? - насторожився, опустивши кінцівки.

Та швидко кивнула, не припиняючи тремтіти.

- Тебе лякає те, що я чорний?

Кивок.

- Але це, - простягнув долоню, демонструючи їй свій глибокий колір, - чиста темрява. Вона не небезпечна.

- Ти поглинаєш світло... - тихо й жалібно прижалася до кута.

- Через це боїшся?

Та кивнула.

- А якщо так? – перевтілився на своє втілення чоловіка.

- Ти мене дуже налякав, - неголосно і невпевнено пройшлася по ньому поглядом, почавши заспокоюватися.

- Я й не знав, що ти так відреагуєш, - спантеличено зробив кілька кроків назустріч. - Для нас ця темрява - досягнення. Я особисто, ніколи такої не бачив, а зараз сам весь складаюся з неї, - підійшов на відстань півтора метра. - Я хотів поділитися цим із тобою. Думав, ти зрадієш.

- Мені творець розповів навіщо темні створили світлих.

- Навіщо?

- Щоб харчуватися їхнім світлом.

- Думаєш, це правда?

- Так, - кивнула, зі страхом в очах.

- Через те, що...

- Ти поглинаєш світло, - перебила. - Я дістала книгу, про яку ти говорив, але я вже не хочу миру. Темні й справді дуже небезпечні.

- Дельто... - опустив плечі. - Навіщо ти повірила в це? Я сам уже почав вірити в те, що твоя ідея реальна, але зараз, коли всі відповіді в нас у руках, ти говориш про те, що не хочеш продовжувати. Ми навіть ще нічого не почали, а ти вже вирішуєш здатися…

- Ти поглинаєш світло. Я не хочу, щоб усі темні теж стали такими. Мені страшно не тільки за себе, а й за всіх тих, за кого я несу відповідальність у такому рішенні. Мені страшно за всіх світлих. Ви можете нас поглинути...

- Дельто, - зробив півкроку до неї. - Раніше, темні і світлі жили разом дуже довго. Темні не вбивали світлих. Це я знаю точно.

- Але харчувалися їхнім світлом.

- Цього я не знаю. Дельто, - взяв її руку, від чого вона здригнулася. - Я даю тобі слово, що я нічого з тобою не зроблю.

Світла опустила погляд на їхні двоколірні долоні:

- Ти щипаєш.

Той злегка посміхнувся:

- А ти зовсім не гаряча і не обпікаєш.

- Ти висмоктуєш моє світло, - подивилася в очі.

- Вибач, - відпустив білу руку.

- Я не хочу обійматися з тобою більше, - опустила кінцівку.

- Добре, - сумно опустив обличчя. - Я тебе розумію...

- Це тільки через...

- Темряву. Так, я розумію, - підняв голову, відвернувшись кудись убік. - Але ти принесла книжку. Давай спробуємо її прочитати? – покосився на неї.

- Ти знаєш як це зробити?

- Ні, - знизав плечима і підійшов до твору, нагнувся, підняв його. - Гадаю, ти вмієш читати. Тому що я - ні.

- Ти не вмієш? - насупилася в подиві. - Зовсім?

- Ти забула про те, що темні сліпі. Ми взагалі нічого не бачимо, якщо це не рельєфно.

- Так, - підійшла і взялася за верх книги. - Я вмію, але я нічого не бачу на білих сторінках.

- Тоді що нам робити? 

- Не знаю, - глянула на обкладинку, де красувалася "Книга". - Гамле, - подивилася на нього.

- Нам треба перетворитися? - глянув на неї.

- Що? Звідки...?

- Я думки читаю.

- Так, вибач, забула. Але... - перевела погляд на обкладинку. - Якщо ти перевтілишся...

- Тобі буде знову страшно?

- Так, - кивнула, подивившись на нього.

- Тоді, що нам робити?

- У нас немає вибору... – з подихом опустила очі на книжку.

- Ти впевнена? Я не хочу, щоб тобі було погано…

- Так, - з жалем кивнула і стала собою, освітивши всю кімнату неяскравим світлом. – Я впевнена.

На обкладинці з’явилося білою фарбою "Книга Світла" випромінюючи таке саме світло. Підняла очі на приятеля. Той опустив обличчя і теж перевтілився. Дельта глянула на обкладинку. Внизу, де залишалося достатньо місця, з'явилося чорне, рельєфне "і Темряви" у два ряди. Бічний зір вловив якісь рухи. Дельта глянула на свої плечі, з яких ніби йшла біла і світла пара, що повільно направлялася точно до темного, торкалася його оболонки і зникала, ніби всмоктуючись у середину.