У своїх світах

Дельта ж, щойно розплющивши очі, побачила світлих, які ходили всюди. Біле оточення з далеких стін і стелі з підлогою, практично зливалося з істотами, що жили тут. Оглянувши всіх, дівчина швидко зійшла з невеликого кола, на якому опинилася, і попрямувала кудись уперед. Ці кола були невеликими в діаметрі і розрахованими тільки на одного світлого, які застосовували для телепортації із цього світу до людей і навпаки. Усі вони стояли в один ряд і мали на собі один і те саме зображення із двома закрученими краплями, одна з яких була темнішою за іншу.

Оминаючи світлих з інших партій, які займалися своїми справами, Дельта швидко підійшла до стійки, чимось схожої на ресепшн, що стояла просто посеред широкого й порожнього простору, і звернулася до світлого з того боку, який мирно сидів у своєму кріслі й читав якусь газету. Лише боковим зором помітивши одну зі своїх, він поспішно вирівнявся, забуваючи про своє читання:

- Привіт. Щось хотіла?

- Ага, - наївно кивнула, склавши руки на стійці. - А в нас є щось про темних?

- Що? - злякався Омега і різко підскочив. - Навіщо тобі це? Тримайся від них подалі.

- Але чому? – спантеличено нахмурилася. - Вони такі погані?

- Так! Уб'ють і оком не моргнуть.

- Але в них навіть немає очей…

- Що? – округлив свої. - Ти бачила сьогодні темного? - рішуче підійшов до стійки і взяв слухавку стаціонарного телефону. - Де? Коли? - приготувався набирати номер іншою рукою.

- Ні, стій! - злякано потягнулася до нього. - Не бачила!

Світлий трохи заспокоївся.

- Просто чула, що в них облич немає.

- Хто тобі сказав таке? - здивовано запитав той і поклав слухавку на місце.

- Новий знайомий, - забрала руки до себе. - Ми в бібліотеці познайомилися.

- А він звідки знає?

- Не знаю, - знизала плечима. - Але я хочу почитати про темних. У нас є щось?

- Раджу тобі триматися подалі від цього нового знайомого, - насторожено протягнув.

- Чому?

- Він може бути темним, - кивнув. - Є в нас щось про них. Подивися в бібліотеці. Перший поверх, п'ятий поворот ліворуч і до кінця. Десь там.

- Угу, дякую, - наївно кивнула і поспішила туди.

Омега, провівши її настороженим поглядом, присів назад і все-таки набрав короткий номер. Приклав динамік до вуха. Щойно з того боку взяли слухавку, неголосно почав:

- Темні знову на вулицю виходять.

- Хто? Де?

- Дельта знайома з тим, хто знає про них. Найімовірніше, це темний. Перевірте.

- Яка Дельта?

- Остання. Щойно сказала, що познайомилася з тим, хто розповів про темних. Зараз пішла в бібліотеку читати про них.

- Перевіримо.

- Добре.

З того боку поклали слухавку. Світлий задумався, підперши голову долонею.  

Дельта, тим часом, зустріла свою подругу, з тієї ж партії, що й вона. Омікрон їй весело помахала і швидко підійшла. Неспокійно почала:

- З тобою все гаразд?

- Так, - насупилася Дельта. - А що таке?

- Твоя лампа так блимала… - схопила її обома руками за кисть і потягнула на себе. - Ходімо, діаграму подивишся! Вона така дивна!

- Так...?

Дівчина потягнула на себе і повела Дельту, в інший від бібліотеки бік. Пробігши кілька десятків метрів, подруги опинилися на відкритому майданчику з окремими трапецієподібними приладами з гігантськими лампами розжарювання на кожній. Минувши кілька рядів, зупинилися біля однієї. Усі вони були як під копірку, тільки з різними написами імен поверх сенсорної панелі на рівні трохи вище за пояс. Екран видавав звичайну картинку перебігу графіка, кривої, що наразі спокійно йшла по центру. Лампа, дивлячись на це, також, горіла несильно і рівно. Омікрон миттю відпустила подругу і почала активно гортати графік назад. Дельта спантеличено спостерігала. Трохи згодом, перевела погляд на скляну колбу лампи й металеву спіраль усередині. Стала розглядати їх. Через хвилину, приятелька вигукнула:

- Дивись! - вказала на графік.

Дельта перевела погляд туди. І серйозно спантеличилася. Той був не дивним, він був зовсім ненормальним. Крива просто зникла посеред руху. Перебуваючи в положенні нижче середнього, лінія обірвалася. Вона просто перестала йти далі. Зупинилася. Застигла. Світла поглянула на час - 20:12. Вказала на графік:

- Як це? Що з нею сталося? І що було з лампою? - подивилася на подругу.

Та знизала плечима:

- Вона різко згасла, але подивися на графік, - почала гортати вперед. - Запис тривав! Що з тобою було?

Дельта спостерігала за екраном: «Напевно, це коли я була в Задзеркаллі...»

- Я не можу сказати.

- А ось дивись! - зупинилася в місці, де лінія знову з'явилася.

Крива з'явилася в тому самому місці, де й зникла, а потім різко впала в самий низ, де перебувала кілька хвилин, після чого почала повільно підніматися. Піднявшись на п'яту частину - стрибок до трохи нижче середини, звідти - не поспішаючи до центру впродовж хвилини, а потім знову стрибок угору, на чверть загальної висоти, звідки крива продовжувала повільно, але впевнено зростати. Досягнувши розмітки у 83%, вона почала повільно опускатися, після чого трапився різкий стрибок до 40, а потім, невеликий стрибок вгору, до норми - 55-ти. Минувши ці різкі перепади, графік нормалізувався і став видавати лише невеликі зигзаги і дрібні перепади.

- Це так дивно! - несподівано вигукнула Омікрон.

- Так, - задумливо кивнула її подруга. - Дивно... - подивилася на знайому. – А ти комусь ще показувала це?

- Ні, але через те світло, - показала на нещодавні стрибок до 83-х, - твоя лампа зібрала купу народу навколо! Чим ти займалася?

- Обіймалася, - легко видала.

- Ого! Це обійми стільки енергії дають? Кого ти обіймала? Смертельно хворого чи якогось нещасного?

- Ні, нового знайомого. Мені захотілося обійняти його, от ми й обійнялися.

- Але твоя лампа стільки енергії дала! Дивись! - показала на праву грань трапеції, де були три смуги, що світилися, і одна згасла. - Ти цілу поділку зарядила цим стрибком!