Серед темних

Перестрибуючи огорожі, не зупиняючись перед дорогами і транспортом, ухиляючись від перехожих, Гамл мчав, гнаний страхом смерті. Світла не відставала. Уважно стежачи очима, Дельта тримала його в полі зору і жодного разу не упускала. Погоня вела за місто. Вони бігли тротуарами, дорогами, лісом.

Наближаючись до того самого будинку, темний миттєво просканував будівлю. Мешканці були всередині, у дальніх кімнатах. Двері відчинені. Підбігши, відчинив їх навстіж і рвонув усередину. Коридор був темним, дзеркало - близько. Перетворився. Двері, другі, треті. Скоро були потрібні. Сходи. Щось почало обпалювати спину. Не критично, але варто було прискоритися. Ось вони. Відкрив. Дзеркало, майже навпроти. Не скидаючи швидкості стрибнув усередину. Поверхнею розійшлася тонка хвиля синього світла, що швидко згасла. Гуркіт серед кімнати. Його тіло дивно полегшилося. Опинившись удома, серед непроглядної темряви, обернувся. Прозорий прямокутник у формі дзеркала показував усе, що коїлося з того боку. Меч. Той залишився всередині, у кімнаті. Миттєво просунув руку, схопив його за руків'я і забрав до себе, приховавши весь клинок у темряві, який швидко відкинув у сторону, думаючи зараз тільки про своє врятоване життя.

Втомлено опустився перед порталом на коліно, змучено зачерпнув з підлоги наче живу пітьму і не поспішаючи провів нею по обпеченим місцям, намагаючись відновити ці свої рани. По ногам підіймалися невеликі хвилі, що заходили на спину і покривали тонким шаром усю її поверхню, так само лікуючи інші пошкодження.

За процесом відновлення, Гамл відчув, що у кімнаті з тої стороні порталу хтось був, але це вже було не так важливо. Він вдома, серед пітьми, у безпеці і живий... Несподівано, у дзеркало почали бити кулаками. Темний здригнувся від такої несподіванки. Сконцентрувався, бажаючи дізнатися хто це. Дівчина, лиса, струнка, з великими очима і округлою головою. Це була Дельта, яка виглядала трохи інакше в своїй справжній подобі. Біла, яскрава, вона відчайдушно била руками, благаючи вийти.

Знайомий вирівнявся, насторожено дивлячись на неї:

- Іди, - тихо послав свій голос у її голову. - Він тебе знайде. Біжи звідси.

Світла не чула. Вона лише відчайдушно дивилася у своє відображення і стукала кулаками:

- Гамл...! - жалібно звала його.

- Іди, - наполегливо протягнув він, нахиляючись до порталу.

Знайома поникла. Опустивши голову, вона повільно сповзла на коліна, а потім і на п'яти, спершись на дзеркало скронею.

- Іди...

Раптово, запалилося світло. Дельта різко обернулася і від страху, притулилася спиною до свого відображення. Гамл підняв голову. У дверях стояв той самий мужик із рушницею. Дивлячись на щось живе, але тепер біле, він застиг, витріщивши очі і тримаючи вогнестріл напоготові. Один різкий рух і він міг вистрілити.

- Я ж попереджав...! - злобно процідив темний.

Миттєво підкликав темряву на ноги й нахилився до знайомої. Висунув руки через портал. Мужик, від несподіванки появи цих кінцівок, різко перевів приціл на них, потім, знову, на світлу, на чорне, на біле. Він не міг зрозуміти, що небезпечне. Небезпечне все, але що сильніше? Дельту, ця невизначеність, тільки лякала і змушувала стиснутися ще сильніше. Гамл різко схопив її за голову з обох боків. Та здригнулася від холоду. Він напружено зігнувся, ігноруючи лютий біль. Світла почала запливати темрявою, що повільно і вірно вкривала її тонким непроглядним шаром, сповзаючи з чорних рук. Голова, шия, груди, живіт, руки. Усе ставало чорним. Мужик сивів просто на очах. Застигнувши в просторі й часі, він не розумів, де реальність, а де галюцинація. Щойно вся Дельта почорніла, темний різко схопив її за плечі і з силою потягнув на себе. Світла пройшла всередину з легкістю темряви і приземлилася прямо на Гамла, що миттю впав на куприк. Сіли.

Дельта, опинившись у такому сильному холоді, швидко перехопила плечі й зігнула коліна, підтягуючи кінцівки до себе, починаючи дрібно тремтіти. Темний, вирівнявши ноги по обидва боки знайомої, швидко опустив долоні в темряву за спиною, і швидко відновив їхню поверхню від свіжих опіків.

Опісля, переніс руки на коліна і нахилився до знайомої через плече:

- Я ж казав тобі, щоб ішла. Чому не слухаєш? - у голосі його була не злість чи роздратування, а якась розчулена цією дурістю турбота.

Дельта хотіла було щось сказати, але рот не відкривався. Губи ніби стягнуло, а щелепи паралізувало. Вирвалося тільки безроздільне мукання, крізь закритий рот.

- Думками говори, - повідомив їй темний. - Зараз ти ані бачити, ані говорити не зможеш. А назад потрапиш, тільки коли новий портал відкриється.

- Я тебе не чула. Нічого ти не говорив... - тихо почулося від неї.

- Говорив, - упевнено кивнув.

- Значить, через дзеркало твої думки не проходять.

- Може бути. "Дякую" хоч скажи. Я тебе врятував.

- Якби ти не гримів, мене б і рятувати не довелося... - зігнулася.

Він тихо розсміявся.

- Що смішного?

- Знаєш, - наблизився щокою до щоки, - якби ти мене не обпікала, цього б точно не сталося.

- Мені було цікаво, - насупилася і відвернулася від нього, підібравши коліна ближче.

- Головне, щоб твоя цікавість тобі боком не вийшла.

- Але ж ти врятував мене...

- Врятував, - кивнув, - але іншим разом, я вже можу і не допомогти. А якби я портал закрив і кудись пішов би? Навіщо ти залишалася там?

- Сподівалася на краще.

- Не сподівайся даремно, - поклав голову їй на плече. - Це не завжди на краще.

Піднявся. Ставши навпроти порталу, провів рукою по повітрю і закрив його. Після, присів, узяв меч і підійшов до Дельти, просканував. Вона була схожа на звичайну темну, тільки з обличчям. Став навпочіпки поруч, залишив клинок на підлозі й подумки звернувся до неї:

- Будеш зі мною. Ніхто не повинен знати, що ти світла. Якщо, що, скажемо, що ти новенька і тебе тільки опромінили. Ніхто не здогадається. Тільки треба позбавити тебе обличчя.