Неприємне знайомство

Вдень же, мирно переходячи дорогу на людному переході, він випадково зачепив когось долонею і миттєво зненавидів цього незнайомця. Жар розпеченого заліза, вугілля, палюче полум'я і сотні градусів за Цельсієм змусили його схопитися за долоню і міцно притиснути її до грудей, злісно роззираючись у пошуках ненависного світлого. Спантеличено зупинився тільки один, погладжуючи свою раптово замерзлу долоню. Переглянулися. Її спантеличеність не могла змагатися з його добірною ненавистю. Поспішив куди йшов. Дівчина - за ним. Наздогнавши молодика лише на тротуарі, наблизилася до плеча, щоб зупинити, але поблизу, за кілька сантиметрів до торкання, її пальці побіліли й почали випромінювати світло, а чоловіче плече, навпаки, почорніло та враз вкрилося сонячним промінням, що буквально пропалило його наскрізь. Незнайомець заволав від полю, вигинаючись всім торсом. Схопившись за новий опік він різко розвернувся і накричав на нещасну:

- Іди геть!

Дівчина, злякавшись, зробила кілька кроків назад, але йти явно не збиралася. Темний, швидко оглянувши її, поспішив далі. Вдалині виднілася бібліотека, де він міг сховатися. Забіг туди. Зайшов в останній ряд. Оглядаючи полиці, востаннє протер плече і руку, що все ще продовжували боліти. Поглянув на старі книжки. Узяв якусь, перегорнув. Вона була не тією. Наступна, після, ще одна і ще. Хвилин через п'ять, до нього підійшли. Незворушно перегортаючи чергову, непривітно покосився на нежданого гостя. Це була та сама, з переходу. Трохи мила, зі світлим волоссям і одягом, дівчина наївно дивилася на нього і чекала чогось. Той зробив крок убік і взяв наступну книжку, непривітно видав:

- Не підходь.

Незнайомка ж заворожено роздивлялася його і не збиралася відступати:

- Хто ти...?

- А ти ніби не знаєш, - повернув книжку на полицю і почав розглядати рельєфні торці.

- Ні...

- Темний. Усе, - не дивлячись махнув від себе. - Іди звідси. Твоє світло обпікає мене.

- Але я зараз не сяю.

- Ти можеш почати робити це в будь-який момент. Не наближайся.

- Розкажи мені про себе.

- З якої радості?

- Я вперше бачу такого...

- Якого?

- Чорного.

- Я не чорний. Не повністю.

- А який?

- А тобі яке діло? - глянув на неї. - Я не хочу мати нічого спільного зі світлими. Іди звідси.

- Але чому? - здивувалася вона. - Я чимось завинила? Я не спеціально обпекла тебе. Я навіть не знала, що ти такий... Темний і обпікаєшся.

Той зі здивуванням насупився, повернувшись до неї корпусом:

- Ти з якої партії?

- З останньої. Дельта, - простягнула долоню.

Темний сумнівно оглянув її:

- Я Гамл і я не буду її потискати, - повернувся до книжок.

- Але чому? - прибрала руку.

- Я обпечуся.

- Ой, вибач, - винувато опустила погляд і скоро знову подивилася на нього. - Можеш розповісти хто ти? І чому такий темний?

- Я темний. Це все, що тобі треба знати. Ми вороги.

Взяв книгу. Перегорнув. Ця виявилася цікавою.

- Але чому ми вороги? - здивувалася.

- Бо так давно, - озирнувся в пошуку людей - тих не було.

Тоді, крадькома повернувся до стіни, розстебнув кілька ґудзиків на сорочці й зігнув плечі. Світла захоплено спостерігала. Шкіра на грудях стала темною, практично чорною. Гамл акуратно вперся торцем у грудину і натиснув. Книга почала проходити всередину. Заштовхнувши останній кут, вирівнявся і почав швидко застібатися. Дельта здивовано вирівнялася:

- Ти книжки крадеш?

Той швидко застібнувся і подивився на неї:

- Яка тобі різниця? Ти взагалі не повинна була бачити цього.

- Але я бачила.

- Значить забудь і мовчи. Це не твоя справа. Іди до своїх світлих, а то ще видаси мене і мене спіймають.

- Це погано?

- Звичайно погано! - пошепки обурився він і підійшов. - Нічого хорошого в цьому бути не може, якщо мене схоплять світлі.

- Ти обпечешся?

- Я помру! А я повинен вижити і повернутися!

- Куди?

- Та яка тобі різниця?! - змахнув руками і склав їх на грудях. - Назад у своє дзеркало.

- У дзеркало? Ти живеш у дзеркалі?

- Не прикидайся дурепою, - стримуючи злість видав.

- Але я нічого не знаю про тебе. Ти такий темний один чи вас багато?

- Ти серйозно?

Вона кивнула. Той тільки закотив очі й пішов на вихід, проклинаючи в думках цю світлу. Вийшов. За кілька метрів вона наздогнала його, взявши за плече. Той, відчувши жахливий біль, закричав і вигнувся, дивлячись угору. Дівчина швидко прибрала руку і почала вибачатися. Він же, схопився за опік і злобно обернувся, подивився на неї:

- Чого ти хочеш?! Не чіпай мене! - відмахнувся.

Світла акуратно наблизилася:

- Вибач. Я забула...

- Пам'ять як у курки?! Досить чіпати мене! Відчепись!

- Але розкажи про себе.

- Залиш мене в спокої! Піди до світлих і запитай! А мене не чіпай!

- Але Гі... - вона забула ім'я.

- Гамл, - недружелюбно відповів той, потираючи плече. - Відчепись.

- Гамл, будь ласка, розкажи мені, - склала долоні як під час молитви.

- Ні. Ми вороги і ти повинна була знати це.

Він відвернувся і зайшов у просвіт між будинками, де були темні місця, все ще змучено потираючи опік. Зайшов у глибину. Дівчина провела його неспокійним поглядом і крадькома поспішила слідом. Помітивши темний кут між гігантськими трубами, що йшли в землю, Гамл підійшов до них і став у тіні. Перетворився на себе справжнього, залишивши обличчя і продовжуючи втомлено потирати рану на плечі. Через дві хвилини підійшла світла, стала навпроти, за кілька метрів, і почала розглядати його. Молодий чоловік недружелюбно подивився на неї:

- Не наближайся, - сперся на труби спиною, закинувши голову.

- Що ти робиш? - цікаво цікавилася Дельта.

- А тобі яке діло? - втомлено вийшло з нього.

- Мені цікаво.

- Намагаюся загоїти твій опік.