Епілог. Кінець роду Острозьких

  Василь Костянтин Острозький нарешті став, як завжди бажав, князем на Острозі. Він досяг свого. На стінах родинного замку відтепер висіла і його парсуна з вимріяним написом: «Dei gratia dux Ostrogiae», «Милістю Божою князь на Острозі». Не було православного князя могутнішого за Василя. «Некоронованим королем» називали його.

  А наприкінці житті на нього чекав удар. Начебто доля помстилася Василю Острозькому за втручання у життя племінниці Єлизавети. Князь був таким захисником православної віри, а з п’яти його дітей – двох доньок і трьох синів – четверо перейшли у католицьку віру. Православним залишився тільки наймолодший син, Олександр, чиє народження коштувало життя княгині Зоні. Але він, остання батькова втіха, помер молодим. Казали, нібито його отруїли за наказом єзуїтів. Побачив Василь і передчасну смерть середнього сина, Костянтина, і зраду найстаршого, Івана-Януша, спадкоємця, який демонстративно став католиком.

  Від усього того Василь Костянтин Острозький збайдужів, закинув справи і помер, зачинившися від усіх у своєму замку на Острозі. Сталося це у 1608 році.

  Дивне прокляття впало на Василеве потомство. Усі його численні онуки, народжені від трьох синів, і покликані подовжити рід Острозьких, померли молодими. Василь так побивався через те, що його єдина племінниця народилася жінкою, а сталося так, що чоловіча лінія роду Острозьких перервалася зі смертю його останнього онука, Януша-Павла.

 Останньою Острозькою, володаркою замку та князівства, стала онука князя Анна-Алоїза. Вона була донькою Олександра, єдиного з Василевих дітей, який зберіг вірність православній вірі. Але сама Анна-Алоїза прийняла католицтво і одружилася з гетьманом Ходкевичем, зполяченим нащадком київського боярина Ходка.

  Про жорстокість Анни-Алоїзи Острозької-Ходкевич розповідали легенди. Вона занедбала Острозьку академію і звеліла побудувати у місті єзуїтські школи. Одного разу, коли Анна-Алоїза у золоченому візку, запряженому шестіркою баских коней, поверталася до замку, трапилася їй юрба, яка у Великоднє свято сунула до православної церкви, тримаючи у руках кошики з пасками та крашанками. Княгиня розлютилася і звеліла візникові їхати прямо на людей. Висунувши через вікно голову у чорно-білому чепці, вона гукнула, що не бажає чекати, поки процесія минеться, і що їй не важливо, якщо клятому бидлу переламають кістки. Княгинині коні понеслися на людей і потрощили все, що можна. А люди не стерпіли свавілля і збунтувалися. Анна-Алоїза ледве врятувалася від юрби, зачинившися у замку. Звідти її врятувало військо, яке жостоко навело порядок, страчуючи тих бунтівників, яких вдалося схопити. А будинки їх зруйновували і посипали сіллю, щоб там довго нічого не росло.

  Після того випадку Анна-Алоїза, остання з Острозьких, двоюрідна племінниця нещасливої Гальшки, навіки покинула місто предків. А наостанок вчинила справжнє святотатство – охрестила по католицькому обряду кістки свого православного батька.  

  Княжич Олександр Васильович, який помер молодим загадковою смертю, покоївся у Богоявленській церкві, збудованій на подвір’ї замку. Однієї ночі, з п’ятниці на суботу, княгиня Анна-Алоїза з’явилася біля батькової домовини. А з нею – два католицькі патери. Один з них став перед Олександровою труною, а другий присів позад домовини, щоб відповідати на питання від імені покійника. «Чого ти бажаєш?» – урочисто запитав перший патер, коли з домовини скинули важке віко і присутні побачили кістки у напівзітлілому, колись розкішному вбранні. «Бажаю прийняти католицьку віру», – відповів замість Олександра патер, що навкарачки сидів за труною. «Чому ж ти раніше того не зробив?» – запитав перший. А другий відповів: «Бо не знав, що католицька віра – найліпша. А тепер знаю».

  І тоді патер-єзуїт покропив скелет Олександра Острозького святою водою і оголосив його католиком. А Анна-Алоїза омила батькові кістки, пересипала пахучим зіллям і поклала у нову домовину. А потім повезла труну у місто Ярослав, щоб поховати поруч з матір’ю, у католицькому костьолі.

  Ось так прийшов у занепад рід Острозьких. Руйнувалася церква, занедбувався замок, у якому не хотіли жити спадкоємці. Розвалився і поріс травою кам’яний герб князів Острозьких: на черленому полі – срібна стріла та перевернутий золотий півмісяць з зіркою. 

Кінець.

------

Шановні читачі! Дякую за те, що дочитали до кінця роман, у який я вклала багато часу, праці і роздумів. Якщо вам не важко, напишіть свою думку або іншим способом дайте знак автору, що його праця була недаремною. Я щиро рада кожному читачу.

Запрошую вас до читання моєї нової книги: «Хлопчик з Толедо». Це – історичний детектив, дія якого відбувається у Іспанії, в 1480 році. Таємниче вбивство, пристрасть, кохання, зародження Інквізиції, мальовничий світ, у якому християнство дивним чином переплелося з мусульманством та іудаїзмом та багато чого іншого ви знайдете на сторінках цього роману.

А також буду рада, якщо ви приєднаєтеся до мене у Фейсбуці: https://www.facebook.com/irina.zvonok/