Частина 56

  Гальшка почала з’являтися на людях через кілька тижнів, коли наслідки удару трохи минулися. Їй було боляче розлучатися з Остророгом, але вона твердо вирішила: краще так. Зате він залишиться живим. І від думки, що вона врятувала йому життя, їй ставало світло на серці.  

  У наступні місяці Гальшка служила при королівні Анні, як пані двору. Але зраділа, коли отримала дозвіл повернутися у своє князівство. Життя при дворі, колись веселе та звабливе, тепер здавалося їй пустим. 

  Королівна Анна Ягеллонка дуже страждала. Новий король уникав її і не горів бажанням одружуватися. Взагалі, Генріх де Валуа виявився дуже дивним. Від поведінки молодого короля, який ледве не відверто знущався з неї, Анна ставала злою та непривітною. Її вуста гірко кривилися, коли їй доводилося називати королем не батька та брата, а оту чужу та вертляву французську ляльку.

  З Гальшкою королівна теж поводилася непривітно. Вона заздрила княгині Острозькій, бо та була багата і вродлива. Навколо неї роїлися претенденти, а Гальшка ще й перебирала ними. Якби Анна могла, то вийшла б заміж за будь-якого з них і не вередувала б. Але їй того не можна, бо за підданого королівен не віддають, а принців на неї не вистачило. А княгиня Острозька безжально відмовляла усім, хто наважувався просити її руки.

  Генріх Валуа втік з Кракова через чотири місяці після коронації. Йому привезли з Франції листа, де сповіщалося, що його брат, король Карл ІХ помер. І тепер корона Франції належить йому. Поляки сполошилися. Їм було б соромно перед усім світом, якби король, якого вони так урочисто вибрали, з легкістю покинув їх заради Франції і показав би, як мало він цінує Польщу. Генріх запевнив їх, що не покине Краків. І наступної ж ночі втік, перевдягнувшися на конюшого і прихопивши з собою коштовності польської корони.

  Поляки гналися за ним до німецького кордону. І наздогнали якраз біля річки, за якою починалися німецькі землі. Генріх встиг перебратися через річку, а граф Тенчинський, відомий своєю багаторічною війною з каштеляном Марціном Зборовським через містечко Чешибіси, кинувся за ним у воду. І, мокрий, ображено заволав:    

  - Куди тікає ваша королівська милість?!

  Генріх, на протилежному березі річки, весело реготав. У Франції він швиденько коронувався та одружився з молодою лотарінгською принцесою, чим остаточно зневажив і образив королівну Анну. А разом з нею – усіх поляків, литвинів та русинів, які вже пожалкували, що обрали королем легковажного галла. Скінчилося тим, що ображена шляхта заявила, що Генріх втратив корону, і оголосили про вибори нового короля.

  І знову ті ж самі претенденти змагалися за корону Пястів та Ягеллонів. Виграв Стефан Баторій, угорський вельможа, князь Семиградський. Для нього корона Польщі та Литви була почесною нагородою. Угорець дотримався умови: одружився таки з королівною Анною. Правда, разом вони провели тільки п’ять ночей. А потім Стефан Баторій уникав жінку, старшу за нього на двадцять з лишком років. На людях він поважав її. В усіх документах Анна писалася королевою Польською, Великою княгинею Литовською і Руською. Її ім’я з поваги ставилося перед іменем короля Стефана. Але правив  він. І став великим королем.

  Гальшка повернулася до Острога. Рідне місто приємно здивувало її. Василь Острозький добре дбав про сімейні статки. І місто, і замок процвітали.

  Нишком дядечко радів, що усе так склалося. Якщо Гальшка помре бездітною, то спадкоємцем стане він. А у випадку Василевої смерті – його сини, двоюрідні брати княгині. Острог не перейде у чужі руки, а залишиться у родині Острозьких! Василь вважав це справедливим, хоча іноді йому ставало шкода племінниці, яка все частіше сумувала одна.

  Гальшка бродила по замковим залам, де колись весело бігала у дитинстві. Іноді їй здавалося, нібито вона збожеволіла. Кохані мерці приходили до неї і розмовляли з нею. Знову і знову вона бачила Дмитра Сангушка, кохала його, цілувала його, оплакувала його смерть. А потім Симеон Слуцький усміхався їй на таємному вінчанні у львівському костьолі, а через хвилину простягав до неї закривавлені руки. На безіменному пальці князя блищав перстень з гербом Острозьких, який вона власноруч подарувала йому. Тепер Гальшка носила його як святиню. Іноді до неї доходили новини про Яна Остророга. Гальшка дізналася, що він одружився і жив далеко від двору, у маєтку під Познанню. Жінці було боляче, але вона втішалася думкою, що він залишився живим.  

  Одного дня Гальшка підійшла до старенького панотця Петра, який все ще служив у Богоявленській церкві, і сказала, що хоче повернутися до православної церкви – віри своїх предків. Мало хто дізнався про це, але їй стало легше, начебто вона віднайшла своє коріння.  

  У дядечка Василя нібито крила виросли. Він оселився у замку, щоб не залишати племінницю самотньою, і розвинув у Острозі бурхливу культурну діяльність. Він вирішив, що прийшов час здійснити давню мрію: влаштувати у Острозі академію, щоб учні могли навчатися усім тим наукам, яким вчили у європейських універсітетах, але своєю мовою.

  Гальшка захопилася ідеєю. Вона так любила книги і науки! Для академії вона пожертвувала будівлю і шість тисяч золотих литовськими грошима. Так вона і записала у грамоті: «На шпиталь і академію Острозьку, на монастир Святого Спаса близ Луцька шість тисяч лічби литовської...»

  Острозька академія стала улюбленим дитям Гальшки, якщо вже так сталося, що власних дітей вона не народила. Вона з радістю стежила за тим, як облаштовували приміщення, як розставляли столи і стільці для учнів, як високі шафи заповнювалися книгами, як зголошувалися бути вчителями вчені мужі, такі як пан богослов Герасим Смотрицький, Василь Суразький та Дем’ян Наливайко, чий брат Северин був славним козацьким ватажком.