Частина 55

  Після коронації Гальшка сама наважилася підійти до Яна Остророга. Сотні цікавих очей спостерігали за ними, але вона не звертала уваги. Після усього пережитого їй було все одно, що подумають чужі люди.

  - Пане Остророг, ви не проводите мене до бібліотеки? – запитала вона. – Я хочу подивитися на італійську книгу, яку ви перекладали для мене.

  - Так, звісно, це велика честь для мене, – похопився Ян Остророг.

  Він чемно запропонував жінці руку і вони повільно пішли по широкій галереї в сторону бібліотеки. Королівський замок не змінився. На стінах висіли ті ж самі картини і гобелени. Начищена паркетна підлога блищала так, що вони відображалися на ній, як у дзеркалі. У бібліотеці було порожньо і тихо. Остророг відшукав на поличці велику книгу і розклав її на підставці перед Гальшкою. Вона зацікавлено гортала сторінки і роздивлялася малюнки. 

  - Як усі дивилися на нас, коли ми разом проходили галереєю... – промовив Остророг, спостерігаючи за її руками.

  - Хай дивляться. Ми нічого поганого не робимо, – відповіла Гальшка. – Що може бути чистіше та невинніше, ніж захоплення книгами?

  - Люди звикли до пліток.

  - Нехай пліткують. Я – вдова. Я вільна. Я можу йти куди побажаю і з ким побажаю! – посміхнулася Гальшка. – Свобода – це велике щастя, яке по-справжньому ціниться лише тоді, коли втрачається.

  - Покійний Лукаш Гурка був моїм другом з дитинства, – відповів Остророг. – Мені слід було б виказати вам співчуття. Але я не зроблю цього, хоч і щиро оплакую смерть Лукаша. Я ж не дурний і не безсердечний. Я бачив, як ви страждали у шлюбі.

  - Дякую за чесність, – відповіла вона.

  - Ось малюнок до оповідки, яку я розповідав вам у день нашого знайомства. Про з’їдене серце. Пам’ятаєте?

  Остророг потягнувся до сторінки. Їх руки торкнулися. Мабуть, він зробив це навмисно. Гальшка зрозуміла, але не відібрала долоні. Всередині у неї все перевернулося. Вона пригадала далеку юність і Настку, яка повчала її, що кохання приходить тричі. Оте саме почуття, коли земля пливе з-попід ніг, а серце палає так сильно, що рветься з грудей... І третє кохання – найніжніше, бо воно останнє. Четвертого не буде, бо людське серце не витримає стільки пристрастей, бажань, страждань та розбитих сподівань. Тепер Гальшка розуміла, чому так кажуть старі жінки. Ось прийшло її третє кохання. Вона знову умліває від того, що чоловік торкається її. Відчуття, солодке і гірке водночас. Адже справжнє кохання важко знайти і боляче втрачати.     

  - Пані Ельжбето, – глухо промовив Остророг. – Дозвольте мені піти.

  - Чому? – здивувалася вона. – Невже вам неприємно розмовляти зі мною?

  Пан Остророг поспішно запевнив:    

  - Навпаки, пані. Тому я й прошу дозволу піти. Якщо я залишуся, то не втримаюся і захочу вас поцілувати.

  - Так цілуйте, – вона звела на нього погляд. – Якщо у вас чесні наміри...

  - Найчесніші! – запевнив Остророг. – Я хочу попросити вашої руки. Ви згодні?

  - Так, – радісно кивнула Гальшка.

  Як давно вона не цілувалася! Так приємно і затишно почувала себе у сильних обіймах Яна Остророга, відповідаючи на його поцілунки.

  Він не був красенем, але Гальшці то не було важливо. Їй подобалося його сумне, втомлене обличчя, начебто вирізане з каменю. Запалі щоки, трохи завеликий ніс, високе чоло, тонкі губи і глибокі складки, що йшли від носа до кутиків рота. Він був схожий на статую короля Владислава Ягайла з його могили у костьолі Вацлава та Станіслава. Та що їй було до того, що подумають інші жінки? Вона вірила, що нарешті стане щасливою.   

  - Завтра я поговорю з князем Василем про наш шлюб, – між поцілунками пообіцяв він.

  Наступного дня рівно опівдні Ян Остророг з’явився у будинку Острозьких. Князь Василь, якого попередила Гальшка, вже чекав на нього. Вони зачинилися у кабінеті.

  Гальшка чекала. Час минав. Дзвони з королівської вежі віддзвонили другу годину, а чоловіки не виходили. Жінка кілька разів бралася за вишивання, але вколола палець і нервово відкинула голку з ниткою.

  Аж ось нарешті з’явився пан Остророг. Він виглядав сумним і стривоженим. Князь Василь не вийшов. Видно, він вирішив, що вони мають право поговорити на самоті. Гальшка кинулася до Остророга, але він повільно відвів її руки.      

  - Пані Ельжбето, – глухо промовив він. – Мені дуже шкода, але ми не дійшли до згоди з вашим дядьком.

  - Як? – здивувалася вона.

  - Здається, він не бажає бачити мене частиною вашої сім’ї, – гірко промовив Остророг. – Хто я, а хто Острозькі?!

  - Пане Яне! Ви відмовляєтеся від мене? – Гальшка не могла повірити в те, що чула.

Він підніс її руку до своїх вуст і повільно поцілував. 

  - Що б не трапилося, пам’ятайте, – промовив він. – Я хотів одружитися з вами не через ваші багатства, а через кохання.

  - Я знаю! – вигукнула вона. – Тому я й вибрала вас.

  Ян Остророг з відчаєм похитав головою:

  - Я просто не зможу протистояти усій тій армії претендентів, яка знову збирається навколо вас!