Частина 52

  7 липня 1572 року король Сигізмунд ІІ Август, останній з Ягеллонів, помер.

  Його розкішну домовину, покриту стягами з гербами польським та литовським, внесли під балдахіном у собор Святих Станіслава та Вацлава. Корона, скіпетр та інші королівські регалії були розкладені поверх труни. Після того, як Сигізмунда Августа урочисто відспівали, його регалії розкидали по кутках костьола на знак того, що його королювання скінчилося.

  І почалася підготовка до виборів нового короля.

  Багато хто з польських шляхтичів підтримав кандидатуру герцога Анжуйського, адже це обіцяло вигідний зв’язок з французським королівством, яке відігравало не останню роль у Європі.

  Були й інші претенденти: угорський вельможа Іштван Баторі, якого поляки називали на свій лад – Стефан Баторій. Також – імператор Священної Римської імперії Максиміліан, син Фердинанда Габсбурга. Дві сестри Максиміліана, Єлизавета та Катерина були одружені з покійним Сигізмундом Августом, тому він вважав, що Польша – не чужа йому країна. До того ж, його мати, королева Анна походила з угорської гілки роду Ягеллонів. Теж про своє бажання стати володарем Речі Посполитої заявив шведський король Юхан ІІІ, одружений з Катаржиною Ягелонкою.

  Проти останнього кандидата збунтувалася королівна Анна. Мало того, що її сестра колись одружилася з Юханом, про якого мріяла сама Анна, так щоб тепер вона ще й стала королевою?! Тоді покійний Сигізмунд Август сказав, що молодша сестра отримає чоловіка, а старша, натомість, – корону.  А тепер Катаржина отримає і те, і інше?! Хіба це справедливо?! Анна постійно нагадувала, що той, кого виберуть королем, повинен обов’язково одружитися з нею.  

  Виграти вибори міг хто завгодно. У кожного кандидата малися прихильники, які ніяк не могли дійти ді згоди. І хто знає, як склалася б історія, але несподівано з’явився ще один кандидат: цар Іван Грозний. Цар надіслав до Кракова посланців, які від царського імені заявили, що краще шляхті вибрати королем Івана. Тоді він приєднає Річ Посполиту до своїх володінь і не буде на неї нападати.  

  Від такого нахабства з боку царя шляхтичі спочатку обурилися, а потім задумалися. Вони зрозуміли, що найкращий вихід – згуртуватися навколо одного кандидата, того, хто зуміє дати відпір московському царю.