Частина 51

  Книшинський замок, у якому багато років тому відбувся заочний суд над Дмитром Сангушком, був переповнений. Шляхтичі з’їхалися звідусіль, щоб бути присутніми при кончині короля.

  Гурка покинув королівську опочивальню. Заклопотаний, він швидко сунув по галереї; Гальшка ледве поспішала за ним. А люди дивувалися і шепотілися, спостерігаючи за ними.

  Гальшка виступала гордовито, як личило княгині. Вона давно вирішила: не скаржитися, не жалітися, не виказувати страждань. Тільки впівока дивилася, чи не зустрінеться їй серед гостей дядечко Василь. Але Гурка заздалегідь переконався, що Василя Острозького сьогодні у Книшині не буде.

  - Це все? Ми повертаємося до замку? – запитала Гальшка. 

  - У мене призначена важлива зустріч з паном Лаським, у бібліотеці. Туди ми і йдемо.

  - Я не хочу бачити пана Ласького, – заявила Гальшка. – Він не дає мені зустрічатися з матір’ю. Якщо ви дозволите, я піду привітати королівну Анну.

  - Я забороняю вам відходити від мене, пані, – прошепотів Гурка. 

  Більше смерті він боявся, що вона скористається з можливості і втече.

  Бібліотека Книшинського замку була невеликою і майже порожньою. Тільки два шляхтича тинялися між полицями, розглядаючи книжки і час від часу перемовляючись. В одному з них Гальшка упізнала ненависного Ольбрахта Ласького, якого нізащо не хотіла признавати вітчимом. А другий був пан Ян Остророг, познанський шляхтич. Гальшка кілька разів бачила його через вікно, коли він приїжджав у замок Гурки, але ніколи не розмовляла з ним.

  Пан Остророг мовчки вклонився Гальшці. Зате нахабний Ласький поліз з обіймами і поцілунками:

  - Люба донечко, яка несподівана радість бачити вас тут!

  Гальшка спритно уникла небажаних поцілунків.  

  - Пане, було б дивно називати вас батьком лише тому, що ви одружилися з моєю матір’ю. До речі, де вона? Я давно не бачилася з нею. А нечасті листи, які я отримую від неї, занадто дивні.

  - Ваша матінка почуває себе добре. Зараз вона живе у замку Кежмарок. Це – мої володіння у Словаччині. Вона передає вам вітання.     

  - Коли я можу побачитися з нею? – зажадала Гальшка.

  - Скоро, скоро... Коли обставини дозволять. Ми домовимося з вашим чоловіком, – викрутився Ласький. – А зараз, з вашого дозволу, ми повинні поговорити про державні справи.

  Насправді Ольбрахт Ласький завіз Беату у той словацький замок, де вона опинилася далеко від родичів, і ув’язнив її там так само, як Гурка – саму Гальшку. Беата не могла покинути кімнату. Її годували абияк, простою селянською їжею. Вона мусила вдягати поношені сукні, які попротиралися на ліктях. А щоб писати листи, вона розводила водою попіл, який збирала у каміні. Бо Ласький заборонив давати їй чорнила.

  Раз на рік він з’являвся у Кежмарському замку і вимагав, щоб пані Беата переписала на нього свої маєтки. У такому випадку він обіцяв випустити жінку і повернути рівень життя, гідний її походження. Беата відмовлялася. Тоді Ласький з погрозами знову зачиняв її у кімнаті. А сам тим часом витворяв у її володіннях, що хотів. На Беатині гроші Ласький наймав війська для своїх авантюрних походів на Молдавію, Угорщину або Ливонію. І на Беатині гроші зараз він збирався помандрувати у Францію, щоб зробити герцога Анжуйського майбутнім королем Польщі. Йому сподобалося грати у королівські ігри.

  Саме про цю поїздку до Франції і збиралися поговорити Гурка, Ласький та Остророг.      

  - Пан герцог Анжуйський дуже честолюбний. Він – молодший брат і улюбленець матері, – розповідав Ласький, який недавно повернувся з Парижу. – Корона Франції герцогу не світить, а йому б хотілося мати власне королівство. Старший брат, король Карл Дев’ятий, недолюблює молодшого і радий спекатися його. Тож він нам ще й доплатить, коли ми запропонуємо забрати герцога Анжуйського королем у Польшу.

  - А той герцог буде слухатися нас? – запитав Гурка.

  - Я впевнений, що він буде нам вдячний, і не зробить нічого, не поспитавши нас, – посміхнувся Ласький.

  - Це добре. Бо нам потрібен кишеньковий король, щоб з поважним виглядом сидів на престолі, поки правити країною будемо ми.

  - Так і буде. Куди він без нас? Він навіть не розмовляє польською. Перекладачем при ньому буду я.

  - Головне, правильно перекладати! – розреготався Гурка.

  - Треба розробити план, як схилити на нашу сторону якнайбільшу кількість шляхтичів. Щоб вони на сеймі віддали голос за герцога Анжуйського, – подав голос пан Остророг, який досі мовчав.  

  - Так, – погодився Гурка. – Де тут папір та чорнила? Треба скласти список шляхти. А навпроти кожного імені записати, чим саме можна прихилити того чи іншого шляхтича на нашу сторону...

  Вони заходилися складати список. Гальшка від тих розмов знудилася.

  - Пане, дозвольте мені піти до королівни Анни, – ще раз звернулася вона до чоловіка. Вона сподівалася, що у присутності сторонніх він проявить чемність. Але помилилася.

  - Не дозволю, – буркнув Гурка.

  Ян Остророг бачив, як від сорому та прихованого гніву зблідло обличчя княгині Острозької.