Частина 50

  Сигізмунд Август помирав у тихому замку, розташованому у невеличкому містечку Книшині, загубленому серед лісів. Коли від відчув, що жити залишилося недовго, він захотів померти у Вільні, де похована Барбара Радзивілл. Але не доїхав. Був вимушений зупинитися по дорозі через надмірну слабкість.

  В опочивальні пахло гіркими ліками. Король безсило лежав на ліжку під пишним балдахіном, на якому був витканий поєднаний герб нової держави – Речі Посполитої. Він страждав від жару та лихоманки. Незважаючи на те, що за стінами замку квітував липень, лікарі наказували вкривати хворого теплими ковдрами. 

  На стіні висіла парсуна Барбари у золотій сукні. Її речі, з якими король не розлучався, були розкладені на столі.

  - Скоро ми будемо разом, назавжди, – заспокоював Сигізмунд Август кохану. Намальована Барбара дивилася на нього поглядом, який здавався живим. Бо Сигізмунд підійшов до тієї межі, де життя і смерть змішуються.

  Прийшла королівна Анна. Вона ще й досі була незаміжньою панною, бо брат-король не знайшов для неї гідного нареченого. Як незаміжня, вона носила золотий вінець поверх розпущеного хвилястого волосся, хоча їй вже було давно за сорок, і навіть за сорок п’ять. Їй самій вже хотілося сховати волосся під покривалом, щоб не виглядати смішною. Але зробити це – означало признати себе старою дівою. А Анна ще мріяла про шлюб. 

  Анна сіла на стілець з вигнутими підлокітниками, поставлений біля королівського ліжка. Схилилася над вмираючим і дбайливо поправила ковдру.  

  - Як сьогодні почувається ваша королівська милість? – запитала вона.

  - Як вчора, – прохрипів Сигізмунд Август. – Без покращень.

  Від зусиль та жару піт рясно виступив на його чолі і стікав на очі. Анна пожаліла брата і роззирнулася у пошуках хустинки, якою можна було б обсушити спітніле чоло. На столі під портретом Барбари лежала біла хустка, обшита мереживом. Королівна взяла хустинку і, схилившись над помираючим,  дбайливо витерла йому чоло.

  Сигізмунд Август закотив очі під лоба, щоб роздивитися хустинку:

  - Де ти взяла це? – запитав він.

  - На столі.

  - Це – хустинка Барбари! – розлютився король. – Як ти насмілилася взяти її? Це ж святиня! Віддай мені, віддай... – захрипів він.

  - Тримайте і вгамуйтеся! – Анна з люттю кинула пом’яту хустинку на груди королю.

  Сигізмунд заспокоївся лише коли намацав її і затиснув у кулаці. 

  - Про Барбарині ганчірки ви піклуєтеся більше, ніж про рідну сестру, – несхвально промовила Анна. – Ви обіцяли мені чоловіка, якого я так і не дочекалася. А тепер підписали новий закон, що після вас можуть вибрати у королі кого завгодно, а я вже більше не спадкоємиця. Це несправедливо.

  - Я подбав про тебе, – запевнив Сигізмунд Август. – Домовився, що той, кого оберуть королем, повинен одружитися з тобою. Це – обов’язкова умова.

  Королівна закопилила губу:

  - А якщо він не захоче?

  - Якщо не захоче, то не стане королем.

  Анна Ягеллонка трохи заспокоїлася. Чоловік у неї таки буде. Правда, тільки після смерті короля. Ах, скоріше б... Так подумала вона і відразу ж засоромилася думок, які здалися їй непристойними. Але цікавість перемогла сором’язливість.

  - А кого виберуть королем після вас? – червоніючи, запитала вона.

  Король застогнав, відкинувшись на жовтогарячі подушки:

  - Я звідки можу знати, що буде, коли я помру? Як ви всі набридли мені! Злетілися, як круки, на мою смерть!

  Він закашлявся і страшно почервонів. Збіглися лікарі, почали відпоювати його гіркими настоями. Анна, знітившись, вийшла.

  Сигізмунд Август думав, що йому не дають спокійно померти. Така доля монархів. Тільки й роблять, що смикають його то лікарі, то прохачі, то писарі, які наполягають, що треба скласти заповіт. То попи, які лякають пекельними муками і вимагають, щоб він сповідався і причастився наостанок.

  Підійшов хлопчик-паж і доповів королю, що пан Лукаш Гурка хоче бачити його.

  - Хай заходить, – погодився король. 

  Увійшов заклопотаний Гурка. А за ним виступала Гальшка, вбрана у чорне оксамитове плаття з широким білим комірцем. Король трохи підвівся. Пажик поправив подушку за його спиною, щоб королю було зручно напівлежати-напівсидіти.

  - Це ви, пані? Радий вас бачити. Стільки років минуло, а ви майже не змінилися. Така ж молода і прекрасна, як і раніше. Сподіваюся, що ви щасливі у шлюбі.

  - Ми дуже щасливі і вдячні вашій королівській милості за те, що одружилися завдяки вам, – поспішно відповів Гурка, застережливо стискуючи Гальшці передпліччя.

  - Я радий, – задоволено кивнув король. – Сядьте поруч зі мною.

  Гурка підсунув стільця поближче до узголів’я ліжка і допоміг Гальшці влаштуватися.

  - Які у вас гарні перли, – зітхнув король.

  - Це намисто колись давно мені подарувала покійна королева Барбара, – сповістила Гальшка.

  - Це правда? – розчулився Сигізмунд Август. – Я хочу роздивитися поближче.