Частина 45

  А насправді трапилося таке.

  Після вечері Ольбрахт Ласький повів Гурку у кабінет, щоб пити далі.

  З пляшкою угорського вина у руці, він здавався не те що трохи напідпитку, а майже зовсім п’яним. Він йшов, невпевнено похитуючись і чіпляючись за плече Гурки. Але коли чоловіки залишилися у кабінеті наодинці, Ласький зненацька вирівнявся і перестав хихотіти по-дурнуватому.

  Гурка спочатку не звернув уваги на те, як змінилася поведінка родича. Він сам перебував у тому радісному стані, який з’являється на початку пиятики: коли помилково здається, що стане ще краще, якщо вип’єш більше. Гурка витяг із шафки два келиха і поставив на письмовий стіл, завалений папірцями та книгами. Згріб папери у сторону, звільняючи місце для чарок та пляшок. Запропонував:    

  - Вип’ємо!

  Ласький похитав головою і серйозно відповів:

  - Ми вже забагато випили сьогодні. Тепер слухай, що я тобі скажу. Коли ти нап’єшся до втрати свідомості, твоя жінка втече з князем Слуцьким!

  Гурка відразу протверезів.

  - Як це? – недовірливо перепитав він.

  - Як чуєш.

  - А ти звідки знаєш? – Гурка важко впав на стілець і зробив Лаському знак сісти навпроти.

  - Від моєї жінки.

  Гурка похмуро кивнув. Це здалося йому вірогідним.

  - Розповідай, що знаєш.

  - Пані Беата не має від мене секретів, як ти розумієш... – Ласький багатозначно підкрутив вуса. – Більше того, вона попросила мене про допомогу. Щоб я напоїв та відволік тебе, поки вони з пані Ельжбетою готують втечу.

  - Треба затримати їх! – Гурка підхопився з місця. Але Ласький примусив його знову сісти.

  - Не спіши, а то сполохаєш жінок. Краще вичекати і зловити їх на гарячому. Зробимо вигляд, нібито ми тут зовсім упилися, щоб вони нічого не запідозрили

  І Ласький п’яним голосом заспівав сороміцьку солдатську пісеньку. Гурка спочатку ошелешено дивився на родича, а потім оговтався і сам почав підспівувати.

  - Співай! Регочи! – шепотів Ласький. – Нехай жінки ні про що не здогадуються!

  - Поясни мені, що відбувається? – вимагав Гурка.  

  - Ти віриш своїй жінці?

  - Тобі що до того?

  - Значить, не віриш! – резюмував Слуцький. – І правильно робиш. Бо твоя примхлива пані тобі не вірна. Я знаю, що князь Слуцький подав прохання на ім’я короля, щоб твій шлюб визнали недійсним.

  Гурка хрипло розреготався:

  - Облиш. Нічого він не досягне. Король на моєму боці і сам архієписком Познанський вінчав мене

  - Нібито ти не знаєш нашого короля?! Вчора ти був його кращим другом і він обіцяв тобі, що завгодно. А сьогодні Василь Острозький зачастив до короля і вони разом обговорюють важливі політичні справи. Боюся, що відтепер король робитиме те, що попросить Василь. 

  - Отакої?.. – неприємно здивувався Гурка.

  - А то ти не знав, що милість монарха – скороминуща?

  - Розповідай, що знаєш, – з вимогою повторив Гурка.

  - Слуцький хоче викрасти пані Острозьку. Він поруч. Кружляє біля твого замку і вишукує можливість. Мені відомо, де він ховається. Якщо хочеш, я видам тобі його схованку. Там і накриєш негідника.

  - Видай!

  - Згода. Але доведеться за це заплатити.

  - Скільки? – Гурка підвів на Ласького погляд, сповнений недовіри.

  - Від тебе – ніскільки, – відповів Ласький. – Я пропоную тобі вигідну домовленість.

  - Кажи.

  - Я допоможу тобі спекатися князя Слуцького. А навзамін лише хочу, щоб після смерті пані Беати я успадкував її маєтки.

  - А як же моя жінка? – насупився Гурка. – Це вона – законна спадкоємиця своєї матері!

  - Пані Ельжбета отримала від батька стільки, що материнський спадок – як калюжа у порівнянні з морем.

  - Це не значить, що треба відмовлятися від материнського добра.

  - Жадібність – це погано.

  Гурка аж очманів від такого нахабства.

  - Скажи це самому собі, – порадив він Лаському. – Ти через гроші одружився з немолодою жінкою.

  Але Ласький і не думав відступати.

  - Подумай, – впевнено провадив він. – Якщо Слуцький відбере у тебе пані Ельжбету з усіма її володіннями, то ти взагалі не отримаєш нічого. Ні-чо-го! – по складах повторив Ласький, як вчитель нерозумному учню. – Невже ти готовий втратити ціле князівство Острозьке лише тому, що тобі шкода кілька містечок та селищ, якими володіє пані Беата? До того ж, хто знає, коли вона  помре...

  Гурка схвильовано забігав по кімнаті. Ласький підібгав ноги, щоб дати йому дорогу. А сам уважно спостерігав.

  - Згода! – Гурка зупинився перед Лаським і простягнув йому руку. – Допоможи мені спекатися Слуцького – і можеш забирати собі володіння пані Беати. Ні я, ні моя жінка не станемо претендувати на них.