Частина 43

  По обіді вони вчотирьох пішли гуляти у дубовий гай, що розкинувся у володіннях Гурки, по іншу сторону ставка. Йшли по двоє. Гальшка з Беатою попереду. Донька підтримувала матір під руку і іноді схиляла голову їй на плече. Гурка з Лаським відставали кроків на п’ятнадцять. Вони розмовляли про Ливонську війну, про протистояння з Московським царством, про події у Молдавії, але не переставали слідкувати за жінками, які здавалися веселими та безтурботними. Час від часу вони зривали квіточки, що росли на узбіччі, щоб скласти букет або сплести віночок. І чарівний жіночий сміх іноді доносився до чоловіків.

  - Справжня пастораль. Як Вергілієві «Буколики», – промовив Ласький, киваючи на жінок. – Я б на твоєму місці не покидав би Шамотули. Ви з пані Ельжбетою збираєтесь оселитися тут назавжди?

  - Можливо, – кивнув Гурка. – Але не сподівайся, що я залишу без нагляду володіння моєї дружини на Волині.

  - Я міг би оселитися з княгинею Беатою у Острозі, щоб ти не хвилювався. Тільки задля того, щоб слідкувати за порядком у відсутність законної володарки – твоєї дружини.

  Гурка здивувався:

  - Ти називаєш пані Беату княгинею? Вона вже не княгиня з тих пір, як одружилася з тобою. А пані Ельжбета завжди залишиться княгинею, за кого б вона не пішла. Бо вона – повноправна княгиня на Острозі.

  - Хай так, – погодився Ласький. – Я все ще не можу звикнути до свого шлюбу. Ні до змін, до який той шлюб призвів. Знаєш, її, по старій звичці, всі титулують княгинею...

  - Як же ж ти одружився з жінкою, що старша за тебе років на двадцять?

  - Не кажи! Вона краща за багатьох молодих, – усміхнувся Ласький. – До того ж, ще в змозі народити дитину.

  - Розумію, – насупився Гурка. – Пані Беата – багата жінка. А наші закони захищають жінок. Ти можеш одружитися з нею, але не станеш господарем її маєтків...

  - Зате мій син стане спадкоємцем, – докінчив Ласький. – Ось чому для нас обох так важливо завести дітей. Ти не станеш князем на Острозі. А твій син – стане! Сподіваюся, ти щоночі працюєш над питанням розмноження? Чи не так? – Ласький по-дружньому ляснув Гурку по спині. Але його погляд був неприємним. Зміїним.

  - Тобі що до того? – огризнувся Гурка. – Рано чи пізно у мене народяться діти. А у тебе – навряд. Бо у пані Беати попереду залишилося небагато часу...    

  І знову обидва чоловіки перевели погляд на жінок.  

  - Розумію, що ти хочеш сказати, – Ласький сердито скреготнув зубами. – У цьому випадку твоя жінка залишиться єдиною спадкоємицею своєї матері.     

  - Це справедливо, – кивнув Гурка.

  Ласький реготнув:

  - Послухай, брате! Чому ми сваримося через жіночі статки? Ми ж с тобою і без того люди не бідні. А жінки наші такі багаті, що їх багатства вистачить і на нас, і на цілі покоління після нас. Ми могли б поділитися...

  - Нехай все буде по закону, – відрізав Гурка.

  - Хай так, – гмикнув Ласький. – Скоро ти сам прийдеш до мене і запропонуєш поділитися.

  Гурка зробив вигляд, нібито недочув. У поведінці Ласького було щось моторошне.

  - Давай краще поговоримо про полювання, – Ласький спритно змінив тему. – У твоєму лісі ще й досі водяться олені?

  - Не тільки олені, а ще й дикі кабани, – відповів Гурка.

  Вони захопилися розмовою про ліси та їх мешканців. А жінки йшли попереду і щебетали про щось своє, жіноче, для чоловіків нецікаве. По меншій мірі, так їм здавалося. А насправді Беата обережно переповідала Гальшці план, який вони придумали у Кракові з князем Слуцьким і Василем.   

  ...Князь Слуцький таємно оселився в одному з числених містечок близ Познані. Звідти рукою подати до Шамотулів. Година на коні – і він вже був біля Гурчиного замку. Перелізти через паркан – легко для того, кого з дитинства вчили військовій справі. Так він і опинився під вікнами у Гальшки. А далі їй відомо...

  - Серед моїх речей я привезла мотузяну драбину. Для втечі все готово. Завтра ввечері пан Ольбрахт напоїть Гурку до втрати свідомості. Ти скористаєшся з його стану і втечеш. Готова?

  - Готова, матінко. Тут мене нічого не тримає, – рішуче промовила Гальшка. – А ви як? Що буде з вами, коли Гурка дізнається про мою втечу?

  - За мене не бійся, – запевнила Беата. – Я теж тут довго не затримаюся. Як тільки побачу, що ви з князем Слуцьким спромоглися втекти, то й сама виїду з замку на світанку, перш ніж Гурка оговтається. Я тепер нікого не боюся, адже в мене є чоловік – мій вірний лицар і захисник!        

  - Дозвольте запитати, матінко. Ви щасливі з паном Лаським?

  - Мабуть що так, – червоніючи, відповіла Беата. – Тому й хочу, щоб ти теж була щасливою.

  Беата озирнулася і чарівно усміхнулася Лаському. І він у відповідь послав жінці одну зі своїх зміїних посмішок, які затягували Беату у вир пристрастей.

  Наступного дня зранку вони усі разом поїхали на полювання. Олень не трапився, тож просто пополохали зайців та постріляли в них, вправляючись у влучних пострілах. Гурка підбив десятьох, а Ласький тільки шістьох. Господар наймовірно зрадів, бо відчув себе переможцем. А Ласький спостерігав за родичем і мовчки посміхався краєчком вуст. Час від часу він перезирався з Беатою і вони розумілися без слів.