Частина 37

  Патеру Антонію принесли листа. Спочатку він подумав, що то відповідь від бургомістра, на яку він, чесно кажучи, не сподівався. Але коли вже наготувався зламати печатку, то зненацька відсмикнув руку, начебто його окропом ошпарили. На печатці красувався королівський герб!  

  Настоятель визирнув з келії і запитав у ченця, який передав листа:

  - Хто доставив це послання?

  - Люди пана Гурки принесли, – пояснив той.  

  Патер Антоній задумливо повернувся до себе. Все виглядало логічно. Якщо Гурка, справді, друг короля, то не дивно, що монарше послання передали через нього. Настоятель розгорнув сувій і почав читати.  

  Король у листі сильно сварився і вимагав, щоб княгиня Ельжбета Острозька була негайно видана законному чоловіку, Лукашу Гурці. І те послання було складене в таких виразах, що у настоятеля від страху затремтіли руки і він ледве не розірвав листа.

  У хвилюванні патер Антоній забігав по келії, не знаючи, за що хапатися, куди бігти і що робити. Стражденний Ісус з чорного розп’яття, що висіло на побіленій стіні, спостерігав за настоятелем, але не подавав ніякого знаку, не вказував своєму служителю правильний шлях. Патер Антоній повинен сам прийняти рішення.

  І він вирішив, бо більше вже не міг зволікати. З королівським листом у руці він увійшов до келії княгині Беати. Беата саме читала якусь товсту і нудну книжку, яку відшукала у монастирській бібліотеці.

  - Пані княгине! – обурено вигукнув він. – Ви обдурили мене!

  - Що ви таке кажете, отче! – пані Беата теж проявила бурхливе обурення. – Як ви смієте так розмовляти зі мною?!

  - Ви ввели мене в оману, – патер Антоній підібрав трохи м’якший вираз, але відступати не збирався. – Ось лист від короля?

  - Для мене? – княгиня велично, начебто на святі у королівському замку, простягла руку.

  - Для мене! – відповів патер Антоній.

  Він трохи повагався, але, все ж таки, передав листа княгині Беаті. Для того, щоб вона упевнилася в тому, що патер Антоній не вигадує. Поки Беата читала, патер Антоній ображено провадив:

  - Ви змусили мене повірити, нібито король на вашому боці. Нібито пан Гурка переслідує вас, на маючи права... Я повірив вам, пані, я дав вам притулок від імені церкви. Хіба я міг подумати, що вашим словам нема віри? А тепер, з вашої вини, король гнівається на мене.  

  - Що ви збираєтеся робити? – Беата холоднокровно відклала листа і подивилася настоятелю прямо у вічі.

  - Я вирішив дозволити пану Гурці забрати свою законну дружину.

  - Це безчесно! – вигукнула Беата.

  - Не вам говорити про чесність! – патер звів очі догори і перехрестився.  

  - Послухайте, отче, – Беата торкнулася його руки. – Ви не можете видати нас Гурці. Це не по-християнськи.

Патер благально подивився на неї:

  - Пані, зрозумійте! Я не можу піти проти короля! Не можу...

  - Що ж нам робити, отче?

  - Моя вам порада. Віддайтеся на милість Божу і поговоріть з паном Гуркою. Дійдіть з ним до згоди. І хай станеться те, що має статися.

  - Дозвольте нам з донькою піти. Має ж бути якийсь спосіб тайкома покинути монастир? Ах, чому ми не зробили цього раніше? – вона у розпачі заламувала пальці.

  - Не можу, пані. Зрозумійте і мене. На мені лежить відповідальність за монастир та його жителів. Я зайшов лише попередити. Пан Гурка та пан бургомістр вже чекають біля дверей...

  Він не договорив. Розвернувся і вийшов з келії. Йому було соромно і страшно. Але він рішуче звелів:

  - Відкрийте браму пану бургомістру. А пані княгиню замкніть на ключ у її келії. Щоб не заважала.   

  Патер Антоній чекав у костьолі на бургомістра та пана Гурку, яких вже попередили про те, що настоятель погодився на перемир’я. І там, серед святих, що строго дивилися з холодних кам’яних стін, три чоловіка, нарешті, домовилися. Патер Антоній погодився видати княгинь Острозьких. А йому навзамін пообіцяли покровительство короля.

  - Я лише прошу про одне, – змолився він наостанок. – Не чиніть насилля дамам!

  - Як ви могли подумати?! – обурився Лукаш Гурка. – Так, я хочу повернути додому мою законну жінку, яка втекла, скориставшися з моєї відсутності. Але я не бажаю їй зла! Навпаки, мені хотілося б примиритися і жити щасливим подружнім життям. Не хвилюйтеся. Просто дозвольте мені увійти у її кімнату, чи де ви там її оселили? Я просто заберу її і все.

  - Княгиню Беату ви теж заберете? – поцікавився пан Бажий.

  Гурка розсердився:

  - Ні. Залишу її вам. Навіщо вона мені здалася? Від неї – самі неприємності!

  Пан Бажий зареготав:

  - Отож! Правду сказав пан Гурка! Тещі – вони такі! Як зміюки, вповзають вони у стосунки між чоловіком та жінкою, та тільки того й чекають, щоб вжалити поболючіше! Звісно, не всі такі, – виправився він. – Але ваша теща, пане Гурка, чесно кажучи, хитра та підступна.

  Гурка похмуро відповів: