Частина 34

  Львівський бургомістр Пйотр Бажий навідався у костьол Тіла Божого. Його радісно, але заклопотано зустрів настоятель і запросив до свого кабінету.

  - Благословіть, отче, – старанно перехрестився пан Бажий і поцілував настоятелю руку, на якій красувався священницький перстень. Народжений православним, він перейшов у католицтво в юності. І з того часу старанно підкреслював свою відданість новій вірі. – Але давайте краще поговоримо у костьолі. Тут зараз пусто, на щастя.

  - На жаль! – виправив патер Антоній. – Ваша милість чудово знає, чому у костьолі пусто. Парафіяни не можуть відвідувати костьол. Той безсоромний єретик, той нечестивий лютеранин, грішник, місце якому у пеклі, оточив наш монастир! А ви, пане бургомістре, маєте навести порядок у місті, яке довірив вам король! Я вимагаю від вас захисту від того свавілля, що вчинив пан Гурка.  

  - Саме про це я й прийшов поговорити, – скрушно зітхнув Бажий. – Пан Гурка напав на монастир не тому, що так йому просто забаглося. Ви переховуєте його законну жінку! Віддайте йому княгиню Острозьку, і він відразу відступить від монастиря. Та ще й з лихвою відшкодує збитки.  

  - Пан Гурка попрохав вас бути посередником? – нарешті здогадався настоятель.

  - Так, – підтвердив Пйотр Бажий, хустиною витираючи піт, що котився з лоба великими краплинами. – Мені неприємно, що таке відбувається у моєму місті. Щось трапиться – і король звинуватить мене. Прошу вас, отче! Навіщо вам лізти у справи магнатів, які сьогодні сваряться, а завтра примиряться, та ще й нас звинуватять? Видайте жінок пану Гурці. Так ми обоє спекаємося неприємностей.

  - Я не можу, – заперечив настоятель.

  - Чому ні? – здивувався бургомістр. – Жінки слабші за чоловіків. Вони бояться болю. Їх легко примусити. Чи може, ваші ченці бояться пом’яти сукні вельможним паням? – неприємно захихотів він.   

  - Церква здавна дає прихист тим, хто його потребує, – пояснив патер Антоній. – Я дав княгиням Острозьким слово, що не видам їх. І якщо порушу теє слово – то безчестя впаде на церкву. Довіру важко здобути, але легко втратити. До того ж, його милість король образиться. Адже княгині мають великий вплив при дворі...

  - Король? – іронічно посміхнувся пан Бажий. – Видно, отче, що ви не часто буваєте у Кракові і не знаєте, що там коїться. Може, княгині Острозькі, через своє гучне ім’я, користуються повагою, але справжній, дієвий вплив на його королівську милість не у них!

  - А у кого ж?

  - Вгадайте!

  Пан Бажий так виразно звів догори кошлаті брови, що отець-настоятель відразу зрозумів натяк.

  - Невже у пана Гурки? – про всяк випадок перепитав він.

  - Саме так. Він – близький друг його милості короля Сигізмунда.

  - Ось воно як... – задумливо промовив патер Антоній.

  - Тепер розумієте, чому він так нахабно поводиться? Навіть я не можу нічого вчинити проти пана Гурки, бо він показав мені королівський універсал.

  - Тобто, даремно ми чекаємо на те, що нам на допомогу прийде королівське військо?

  - Боюся, що даремно. Король, без сумніву, підтримує пана Гурку.

  - Я маю подумати. Не так легко буде відмовити у притулку княгиням Острозьким.

  - Я розумію, отче. Пан Гурка готовий дати вам два дні на роздуми.

  - А що буде, якщо я відмовлюся виконати його вимогу?

  - Він не піде, поки не доб’ється бажаного. Кляте військо, від якого, чесно кажучи, і у мене голова болить, стоятиме навколо вашого монастиря, аж поки у вас не скінчиться їжа та вода.

  - Це не по-християнськи! – вигукнув настоятель.

  Пан Бажий потиснув плечима:

  - Вони ж не католики. Їм все одно.

  Загроза була зрозумілою, але не дуже налякала патера Антонія. При монастирі мався власний город, на якому вирощувалася зелень, у льосі рохкали відгодовані підсвинки, а у коморі зберігалися мішки з зерном. На тих запасах можна було протриматися кілька місяців. Та й вода щоденно поступала у колодязь через водогін...

  - Зачекайте! – зненацька вигукнув патер Антоній. – Як це ми залишимося без води?

  - На жаль, – вдавано зітхнув бургомістр. – Пан Гурка дізнався про те, що вода біжить у монастир по глиняній трубі з великої криниці, розташованої на площі Ринок. Він погрожує перегородити ту трубу, якщо його прохання не буде виконано.

  Пан Бажий промовчав про те, що про водогін Гурка дізнався саме від нього. Адже тільки бургомістр та майстри, що слідкували за тим, щоб труби не руйнувалися і вода струмувала по ним у зазначені години, знали, де саме проходили ті труби. Більшість львів’ян набирали воду з криниць на площі. І тільки найбагатші не шкодували грошей за те, щоб труби підводили до їх будинків, та ще й платили щороку трубний податок за постачання води. Мало міст могло похвастатися системою, схожою на ту, що колись існувала у Стародавньому Римі. А у Львові вона була запроваджена ще за часів короля Лева Даниловича. А все тому, що вода у місті виявилася гнилою та заболоченою, і призводила до хвороб. Тож здавна було заборонено рити колодязі, як у інших місцях. Натомість придумали прокладати труби, через які у місто постачалася чиста джерельна водиця з навколишніх гір.