Частина 28

  Про чортів, що завелися у хаті пана Петруся після його одруження з Насткою, треба розповісти окремо.

  Пан Петро Поросянський не став перечити княгині Беаті і одружився з міщанкою Насткою відразу ж після повернення до Острогу. Панотець Петро, священник Богоявленської церкви, обвінчав їх після того, як на службі тричі проголосив про майбутній шлюб. І, так як заперечень не було, вони побралися. Інші княгинині покоївки заздрили Настці, що віднині ставала пані Поросянською, і час від часу штрикали її образливими розповідями про те, як безсоромно пан Петрусь ганяється за кожною плахтою, кожною спідницею... Якби, мовляв, обвернути плахтою суху вербу, що схилилася над річкою, то пан Петрусь і до дерева полізе з безсоромними поцілунками.

Від тих насмішок у Настки пекло у грудях, але вона гордовито відповідала, що їй плювати на колишні походеньки пана Петруся. Він гуляв, бо досі ніяка з дівчат не зачепила його серця. А відколи він одружиться, то й гулянкам настане кінець. Бо таких, ях Настка, не зраджують. Їй боліло, коли колишні подруги відверто глузували з неї, хоч і було зрозуміло, що за тим глузуванням ховаються заздрощі. Вона втішала себе тим, що віднині буде товаришувати не з служницями, а з жінками більш високого стану: дружиною диякона або хазяйкою млина, яких поважали у Острозі. Ось тільки її турбувало, як змусити колишніх подружок, щоб кликали її пані Настасією, а не Насткою.

Після весілля Настка урочисто в’їхала у хату пана Петруся і відразу ж повелася, як пані дому. Вона найняла двох дівчат, які за кілька грошей відмили світлицю від бруду. Настка й сама могла б зайнятися прибиранням, але це не личило молодій пані Поросянській. Зате вона любила готувати. Тепер, коли з грошима пана Петруся вона купувала стільки м’яса, скільки їй забаглося, Настка цілими днями щось там смажила, варила, пекла, пряжила, ліпила вареники. І, врешті решт, пан Петрусь, розімлілий від смачної їжі та тепла, що йшло від грубки, де раніше хіба що павуки плели павутиння у горщиках та пательнях, вирішив, що одружитися з Насткою було мудрим рішенням.

  Дуже швидко пан Петрусь перестав навіть дивитися у сторону дівчат, бо йому, вже немолодому, і Настки було забагато. Вільні вечори відтепер він проводив у шинку, де було приємно хильнути чарчину вина і довго розповідати про пригоди, що трапилися з ним, коли він воював з татарами під хоругвами покійного князя Костянтина Івановича Острозького. Тим пригодам він надавав щоразу більше барвистих деталей і радів, коли пияки слухали його розповіді.

  А поки пан Петрусь напивався та базікав у шинку, у місто Острог несподівано повернувся Грицько. Той самий, колишній княжий псар і Настчин наречений, який свого часу подався у військо князя Василя Острозького у пошуках слави та пригод. На війні він отримав і те, і інше, а на додаток – ще й трохи грошей та шрам від татарської шаблі через усе лице.

  Ось таким Грицько і повернувся. У перші дні він, за звичаєм, пив-гуляв та щедро пригощав усіх, хто в шинку підсідав до Грицька і слухав його барвисті оповідки. А через кілька днів він пригадав про Настку. Розпитав про неї і дізнався, що колишня покоївка одружилася з самим паном Петрусем і відтепер корчить з себе поважну пані, хоча усі у Острозі пам’ятають, як вона бігала босяка і витирала шмарклі брудним рукавом.

  Грицько трохи посумнішав, бо Настку він так до кінця й не забув. До того ж, йому хотілося з’явитися перед нею переможцем, так, щоб вона дивилася на нього з заздрістю. А сталося навпаки. Поки він там, у війську, носив зброю за шляхтичем, вона у Острозі сама шляхтянкою стала.

  Усі в Острозі знали, де жив пан Петрусь. Знали й те, що вдома він буває нечасто, проводячи майже усі дні у замку, де дбає про княже добро. Отож, Грицько почав слідкувати за економом. А коли той йшов у своїх справах – тинявся навколо його будинку, шукаючи зустрічі з Насткою. І рано чи пізно вони зустрілися. А через кілька днів зійшлися, як коханці, бо обоє були не силах чинити опір шаленій пристрасті, що охопила обох. Видно, Настці було не солодко за паном Петрусем, якщо вона зважилася на таке.

  Вони зустрічалися щоденно, бо пан Петрусь багато часу проводив у замку. Спочатку зустрічі були короткими і швидкими. Але дуже скоро коханці знахабніли і проводили разом цілі години. До Грицькових послуг було не тільки молоде та спрагле до кохання тіло Настки, а ще й смачні наїдки з комори пана Петруся. Ковбаси та окости, які економ іноді потайки тягав з Острозького замку; щуки, яких ловили у річці Вілії та маринували у діжках; карасі пряжені у сметані, запашний хліб, який пекла Настка з білого борошна – по-панськи; пиво, що варилося з хмелю, та квас, у який задля смаку клали груші. А на солодке – сливи та вишні, залиті медом. Такі солодощі навчилася робити Настка, коли працювала у замку, бо там ними ласували щоденно. Ніколи раніше бідолага Грицько не їв так смачно. А як подумати, що після їжі на нього чекали гарячі Настчині обійми, то не дивно, що колишній псар відчував себе, неначе у Раю.

  Але його раюванню знанецька настав кінець. Зовсім як у тих оповідках про невірних жон, пан Петрусь повернувся додому раніше, ніж зазвичай. Настка та Грицько якраз сиділи за столом, смачно їли та милувалися у перерві між ковтками. Настка упадала біля Грицька, як вміла: наколювала вареники з грибами на шпичку і годувала його, як малу дитину. А він їв та облизувався. Аж раптом відчинился двері і на порозі світлиці постав пан Петрусь.

  Настка злякано заметушилася. Вона не знала, що робити. Адже пан Петрусь мав право збити з неї намітку, вхопити за коси і протягти у такому вигляді по вулицям Острога, підганяючи копаками та стусанами. А це ж такий сором – коли тебе, простоволосу, женуть по вулицях, і кожен може вказати пальцем, зареготати або навіть кинути грудку брудної землі. А Настці і так несолодко, бо церемонні острозькі пані не захотіли приймати її у своє шляхетне товариство. Для них вона – як та жаба з казки, що  зажадала непомірних почестей, роздулася від пихи і луснула. Тож не дивно, що молода жінка, відчуваючи зневагу, так швидко зійшлася з Грицем, який став її таємною радістю.