Частина 25

  Пйотр Бажий насправді походив з русинської боярської родини, яка перейшла у католицтво та спольщилася по зрозумілим причинам. Так було легше здійматися по щаблям королівської служби. За інших обставин його б називали Петром Бажієм, а може – Божієм. Він володів кількома селами під Львовом, про які дбав, як належало, але проживав у місті. Іноді їздив у справах до Кракова, де привернув увагу короля Сигізмунда Августа і деякий час служив при ньому секретарем. І лише за кілька місяців до візиту у Львів княгинь Острозьких отримав посаду львівського старости. Або бургомістра, як йому подобалося говорити, бо так звучало вишуканіше.  

  Як колишній секретар, він полюбляв писати і робив це дуже вишукано. Його стиль був складним та хитромудрим, а почерк ряснів примхливими завитками. Він написав його милості Сигізмунду Августу доклад про те, що відбувається у славному місті Львові. І не забув похвалитися тим, що ясновельможні княгині Острозькі зупинилися у нього. А за кілька тижнів отримав з Кракова листа від пана Лукаша Гурки. Шляхтич обурено писав, що до нього дійшла чутка про те, що його вінчана дружина покинула сімейне вогнище і втекла у Львів. А пан Бажий переховує її у львівській ратуші. Пан бургомістр  доконче має повернути пані Єлизавету Острозьку законному чоловікові. Якщо ж вищевказаний пан не послухає, то Лукаш Гурка сам прибуде у Львів на чолі цілого полку солдат, з якими саме зараз знаходиться на війні. І що зроблять оті прусські кнехти, навчені мистецтву війни, одному Богу відомо. Нехай пан Пйотр зважить наслідки і вчинить розумно!

У пана Пйотра голова пішла кругом, коли він прочитав того листа, щедро пересипаного лестощами та погрозами. Він довго роздумував перш, ніж наважився поговорити з княгинею Беатою. Врешті-решт, Бажий показав княгині королівського листа і сказав осудливо:

  - Що ж це відбувається, високоповажна пані? Я прийняв вас у моєму будинку з усіма можливими почестями, а його милість король  через це на мене розгнівався? Та ще й пан Гурка погрожує війною!

Беата і Гальшка стурбовано перезирнулися.

  - Тобто, пан Гурка знає, що я тут? – вихопилося у Гальшки.

  - Пані княгине! – Бажий перевів погляд з матері на доньку. – Я не розумію, що відбувається! Ви сказали, що готуєтеся одружитися з князем Слуцьким. Але у цьому листі пан Гурка заявляє про свої права на вас! – Пйотр Бажий потрусив у повітрі злополучним листом. – Що мені думати, шановні пані? Я не смію сумніватися у ваших словах, але й пана Гурку знаю, як шляхтича, честь якого не підлягає підозрі.

  Жінок охопила паніка. Першою оговталася Беата. Вона була старшою і більш досвідченою у житті. Крім того, наче левиця вона була готова битися за щастя єдиної дитини.

  - Пане Бажий! Ми, дві нещасні, переслідувані жінки просимо у вас захисту! Благаємо про захист! – княгиня Беата простягнула до львівського бургомістра тонкі руки, що зворушливо тремтіли. – Пан Гурка закохався у мою доньку і з тих пір нещадно переслідує її, користуючи тим, що король на його боці. Він обманом змусив її до вінчання. Але відразу після того обряду моя донька втекла. Шлюб не відбувся повністю, як того вимагає закон. Ви розумієте, про що я... – княгиня присоромлено закліпала віями, а Гальшка почервоніла. – Тобто, шлюб можна визнати недійсним.

  - Я не знаю, що робити, пані, – Бажий розгублено покачав головою. Він не хотів сваритися ні з королем та Гуркою, ні з могутнім кланом Острозьких та їх родичів.

  - Невже ви відмовите нам у захисті? – Беата вичікувально підвела брови. До неї знову поверталася королівська впевненість.

  - Ні в якому разі! – пан Пйотр злякано замахав руками. – Для мене велика часть приймати обох княгинь у моїй оселі. Але якщо з’явиться пан Гурка, я не зможу йому відмовити.

  - Розумію, – кивнула Беата. – Не хвилюйтеся, пане. Ми розберемося з Гуркою, якщо він з’явиться. Я готова свідчити, що ви не знали про наші обставини, коли прихистили нас.

Бажий кивнув і приклав долоню до грудей.

  - Залишайтеся, пані. Я зроблю усе можливе, щоб ваше перебування тут було приємним.

  Беата чарівно усміхналася.

  Пан Бажий вийшов, а Гальшка розгублено запитала у матері:

  - А що тепер? Залишимося тут?

  - Залишимося. Але лише до тих пір, доки не знайдемо надійніший притулок. Тим часом нам доведеться прикидатися перед паном бургомістром та його пані.

  У наступні дні Беата напружено шукала вихід. І знайшла. Вона частенько виїждала сама, щоб відвідати знайомих, які проживали у цьому чудовому місті. Або відвідувала львівські костьоли. Хто запідозрить у чомусь поганому шляхетну пані, яка годинами молиться перед вівтарем, сповідується, наділяє церкви щедрими пожертвами, веде з отцями благочестиві розмови про віру і спасіння душі?..

  Настав день, коли Беата сповістила доньці, що настоятель монастиря ордену Святого Домініка погодився прихистити їх.

  Жінки не попередили подружжя Бажих про свій від’їзд. Беата вирішила, що згодом напише листа люб’язній пані Катаржині і пояснить про свою поведінку. Але зараз їм слід берегтися. Беата прослідкували, щоб її та Гальшчині речі були таємно перенесені до візка. А потім візок виїхав до монастиря без княгинь. Вони в цей час розважалися післяобідньою розмовою з подружжям Бажих.

  Нарешті Беата вирішила, що вже час. Вона визирнула у вікно і заявила, що хоче прогулятися з донькою до італійського подвір’я, щоб подивитися коштовності у лавці флорентинського ювеліра. Пані Катаржина виявила палке бажання супроводжувати княгинь. Але Беата відмовилася, загадково натякнувши, нібито хоче купити їй подарунок.