Частина 16

  Беата знала замок на Вавелі краще, ніж Гальшка. Але й вона могла загубитися у лабіринті будівель і прибудов, мурів і башт, веж і капличок, що обліпили величний собор Святих Вацлава і Станіслава. Вона полегшено зітхнула, коли зрозуміла, що найстрашніша вежа – та, яку називали Злочинницькою, – залишилася позаду.  

  Король привів княгинь Острозьких до каплиці, що носила ім’я покійного короля Сигізмунда Старого. Невеличка, але пишна споруда, збудована італійськими майстрами, зсередини була схожа на скриньку з коштовностями. Так вправно були зведені стіни, де мармурові портики гармонійно перепліталися з пілястрами, а статуї стояли в нішах, схожих на витончені мушлі. Там, у стіні, знаходилася гробниця покійного короля.

  Сигізмунд Август став на коліна перед батьковою могилою і урочисто перехрестився. Беата і Гальшка зробили те ж саме, повторюючи за королем слова латинської молитви.  Кам’яний король у лицарських обладунках лежав поверх власної домовини і начебто відпочивав, опираючись на одну руку і перехрестивши ноги. Гробниця була двоповерховою. Нагорі вічним сном спочивав його королівська милість Сигізмунд І, прозваний Старим, а місце під ним призначалося для королеви Бони. Але Бона Сфорца не упокоїлася поруч з чоловіком. Вона вмерла в Італії – землі, де народилася і за якою сумувала протягом сорока років життя у Польському королівстві. При житті не занадто близькі, вони виявилися розділені і в смерті.    

  - Скоро мене поховають тут, – похмуро прорік Сигізмунд Август, підводячись з колін. – Я волів би лежати поруч з Барбарою, у Вільні. Але нам, королям, і після смерті нема волі.

  Він обернувся до жінок і дав їм знак наблизитися до невеличкого вівтаря. Каплиця була напрочуд світлою навіть у зимовий день, бо під куполом були влаштовані великі круглі вікна. Нова архітектура – знак нових часів, що йшли на зміну Середньовіччю.

  - Помолімося, – запропонував король.

  Відчинилися дверцята у притворі і звідти вийшов священник у фіолетовому єпископському вбранні. Єпископ Познанський, Анджей Чарнковський, відомий тим, що у своїх володіннях викорчовував протестантську єресь, як тільки міг, і невпинно збагачувався сам і збагачував братів за кошт заможних єретиків. Втім, замолоду він був дуже освіченим паном, вчився в Падуанському університеті і вів інтелектуальну переписку з папою та імператором. Пан єпископ спочатку вклонився королю, а потім благословив його граційним жестом. Після цього простягнув руку для поцілунку княгиням Острозьким. Пан Анджей не забував, що він шляхтич гербу Наленч, а тому поводився з дамами з вишуканою люб’язністю. Рука, простягнута для поцілунку, була в напахченій рукавичці; а єпископський перстень з хрестом, який належало шанобливо цілувати, відзначався завеликим розміром.

  - Почнемо? – звернувся пан єпископ до короля.

  - Починайте – звелів Сигізмунд Август.

  - Яка велика честь. Сам єпископ служить месу для нас трьох, – здивовано прошепотіла Гальшка.

  - Для такої нечисленної служби було б досить простого священника, – погодилася Беата. – Навіть покійний король вдовольнявся тим, що єпископи служать святкові меси у переповненому соборі.

  Це виглядало підозріло. І підозра виявилась не марною. З того ж самого притвору ніяково і збентежено вийшов пан Лукаш Гурка.

  Затятий протестант почувався невпевнено у католицькій каплиці. Але не перехрестився. Кивнув єпископу Познанському, наче старому знайомому, хоча насправді вони були запеклими ворогами. Це в будинок Анджея Чарнковського кілька років тому увірвався Лукаш Гурка для того, щоб врятувати від вогнища трьох одновірців.

  Беата Острозька обурилася нахабною поведінкою Гурки. А Гальшка відчула, як у неї від страху підгинаються ноги. Гурка боком пробрався до короля і став поруч. Сигізмунд Август перемовився зі шляхтичем кількома словами і раптом обернувся до жінок.    

  - А зараз відбудеться вінчання, – промовив він.

  Беата і Гальшка перезирнулися і майже одночасно вигукнули:

  - Ні!

  Їх лемент довго відлунював під високим круглим куполом. Церкви навмисно будують так, щоб голоси було добре чутно. Сигізмунд Август незадоволено прикрив вуха. 

  - Не галасуйте, як баби на ярмарку! – гримнув він. – Ви – шляхетні пані, тому й поводьтеся як слід. Я дбаю про молоду княгиню. Кращого чоловіка, ніж пан Гурка, їй не знайти. І ви, пані Беато, що прожили стільки років і набули стільки досвіду, могли б навчити доньку з повагою ставитися до бажань короля! Невже я повинен вмовляти вас? Невже я мушу вислуховувати жіночі примхи і забаганки? Вінчання відбудеться, тому що така моя воля. Наречений згоден. Сам пан єпископ погодився провести обряд. У вас вистачить сорому по-пустому турбувати найповажнішого отця церкви?   

  Гальшка і Беата присоромлено мовчали. З королем не можна сперечатися. Не даремно жінок провели страшними підземними переходами, хоча існувала інша дорога до каплиці. Звісно, у Сигізмунда Августа не було бажання запроторити їх у страшну Злочинницьку вежу, що служила в’язницею для злодіїв. Це вже було б занадто. Але налякати, щоб впокорити, можна!  

  Шлюб не повинен бути таємним, бо тоді з’являється привід оскаржити його законність. Король подбав і про це. За його наказом у капличку дозволили увійти деяким шляхтичам, що служили за свідків. Усі вони були близькими до особи короля, або друзями Лукаша Гурки. Серед них – пан Ольбрахт Ласький, шляхтич зі зміїними очима. Він примирився з тим, що з Гальшкою одружується його родич, і посватався до багатої вдови Катаржини Бучинської. Пані трохи покомизилася, але відповіла згодою.