Частина 14

  Сигізмунд Август вже збирався йти, але його погляд впав на Гальшку, що терпляче чекала коло вікна.  Король пригадав, що збирався поговорити і з нею.

  - Княгиня Острозька, – він підійшов до дівчини.

  - Ваша королівська милість, – вона чемно похилила голову.

  Король дивився на неї і думав про те, що Лукаш Гурка був одним з небагатьох, хто поважав Барбару Радзивілл. І якщо вже королю не судилося бути щасливим, то нехай вірний Гурка досягне щастя.

  - Я не забув, що згідно заповіту покійного князя Іллі Острозького я – ваш опікун. Для вас я теж підшукав чоловіка, – сказав король, усміхаючись, як усміхаються володарі, що збираються ощасливити підданих.

  Гальшка промовчала. Вона розгубилася. У сім’ї вже домовилися про її майбутній шлюб з Симеоном Слуцьким. Вирішили, що вінчання має відбутися восени, у Слуцьку. Симеон від’їхав у рідне місто, щоб підготувати все необхідне. Дядечко Василь теж повернувся у Дубно, куди його кликали невідкладні справи. У наступні місяці Острозькі та Слуцькі повинні були сповістити короля про шлюб, тож Гальшка не хвилювалася. Тим несподіванішою стала розмова, що король повів з нею. 

  - Пан Лукаш Гурка просить вашої руки, – промовив король. – Сподіваюся на вашу згоду. Він – заможний та високородний шляхтич і заслуговує на щастя.

  - Лукаш Гурка?! – не стрималася вона від розчарованого вигука.

  - Так, пані. Хіба він не подобається вам? – Сигізмуд Август запитально підвів брови.

  - Ні, ваша королівська милість, – призналася дівчина.

Король посмурнішав. Він не звик, щоб йому перечили.

  - Не чекав від вас такої непокори, – незадоволено сказав він. – То дурниці. Не подобається зараз – сподобається потім, коли спізнаєте його ближче. З жінками саме так і трапляється. Передайте вашій родині, щоб готувалися до весілля.

  Він повернувся, щоб піти. Але Гальшка, попираючи правила етикету, все ж наважилася заперечити йому.

  - Ваша королівська милість, дозвольте сказати, що моя родина вже знайшла нареченого.

  - Невже? – здивувався Сигізмунд Август. – І хто ж він?

  - Князь Симеон Слуцький.

  - Ось як... Моя юна, занадто юна пані... – зітхнув король. Тепер він уважніше подивився на Гальшку і навіть відчув щось схоже на батьківські почуття. Охоплений несподіваною ніжністю, він погладив її по щоці і розчулено сказав: – Ви ще занадто молода і не розбираєтеся у житті. Гурка, як чоловік і державний муж, стоїть вище за молодого Слуцького, який поки що нічим не проявив себе.

  - Він проявить! – запевнила Гальшка. – Треба тільки дати йому час та можливість.

  - А Гурка вже проявив! – вагомо промовив король. – Словом, рішення прийняте. Скажіть своїй родині, щоб готувалися до весілля.

  І вийшов, залишивши дівчину в сум’ятті.

  А королівни захоплено роздивлялися парсуну Юхана Шведського. Вони вже не сварилися. Анна перестала заздрити молодшій сестрі, коли зрозуміла, яке неймовірне майбутнє чекає на неї. Як тільки стане відомо, що вона – спадкоємиця корони, то з’явиться чимало претендентів. Їй залишиться тільки обрати найкращого. Сестри навіть показали медальона Гальшці і вона стримано похвалила вроду та бравий вигляд молодого королевича. Але подумки вона була далеко. Їй коштувало превеликих зусиль відповідати на питання королівен.  

  Нарешті Гальшка дочекалася, поки королівни відішлють її у бібліотеку, щоб вибрати нову книжку для читання вголос. Вона вийшла у галерею і, замість того, щоб йти за книжкою, сховалася від цікавих поглядів у віконній ніші. І тільки там вона дозволила собі проявити відчай.

  Цупка завіса приховала її від людей, але Лукаш Гурка, який щодня тинявся біля покоїв королівен у сподіванні ненароком зустрітися з Гальшкою, побачив її.

  - Вітаю пані княгиню, – проговорив він, наближаючись до вікна.

  Гальшка здригнулася і повернулася до Гурки. «Якраз його ще зараз не вистачало!» – роздратовано подумала вона і сухо відповіла:

  - Перепрошую, але мені треба йти. Панни королівни чекають на мене.

  Гурка не відступав. 

  - Дозвольте сказати кілька слів. Я скоро їду на війну. Ви вже знаєте?

  - Хай святий Георгій захистить вас, – висказала вона звичайне побажання. Бо цей святий вважався покровителем воїнів.

  Гурка зрадів. Він не вірив у святих, бо сповідав протестантську релігію. Але кожному слову княгині Острозької він надавав особливе значення.

  - Вдячний за ваше побажання. Сподіваюся, що ваша реліквія захистить мене у битві надійніше, ніж глиняні або дерев’яні святі.

  - Яка ще реліквія? – здивувалася вона.

  - Ваша хустинка, яку ви подарували мені в канун Різдва. Вона ще й досі зберігає запах ваших парфумів.

  Гурка показав на ефес шаблі, на який була нав’язана мережана хусточка.

  - Якщо ви вважаєте, що це вам допоможе, то нехай буде. Але дозвольте мені пройти.

  - Почекайте, пані. Наскільки мені відомо, його королівська милість вже говорив з вами про мене.