Частина 13

  Гальшка стала пані двору при королівнах Анні та Катаржині Ягеллонках, як колись її мати служила королеві Боні. Служба легка і дуже почесна. Кілька разів на тиждень вона повинна знаходитися при королівнах, супроводжувати їх у церкву і подавати молитовник, або сидіти в покоях королівських сестер, читати книжки, вишивати, розважати їх розмовами та передавати прислузі їх накази.

  Королівни після смерті матері вбиралися у чорне. Вони носили майже однакові сукні з чорного оксамиту, гаптовані  золотом біля комірця та на рукавах. Деінде на чорному оксамиті були нашиті золоті сльозинки – символ жалоби. З прикрас – позолочена сітка для волосся і товсті золоті ланцюги до пояса, на яких висіли хрестики, щедро оздоблені дорогоцінними камінцями. Сестри були схожі між собою, як близнючки, хоча Анні було тридцять три роки, а Катаржині мало виповнитися тридцять один. Від королеви Бони обидві успадкували золотаве волосся, пташиний ніс і тонкі вуста. А від батька, короля Сигізмунда Старого, – пронизливий погляд темних очей та бліду, трохи бляклу шкіру.

  Обох сестер було важко назвати красунями, тому вони й залишалися неодруженими у такому віці. Та й хіба легко знайти женихів королівської крові, коли лише у імператора Фердинанда Габсбурга одинадцять дочок?! Приїде, бувало, посланець у сусідню країну, щоб показати королю парсуни польських королівен, а там вже стирчить Фердинандів посол і наполегливо сватає якусь зі своїх принцес! Та що казати, коли навіть Сигізмунд Август був змушений двічі одружитися з дочками Фердинанда?

  Гальшка якраз сиділа з королівнами в їх покоях, коли король побажав побачити сестер. Вбраний в чорне і сумний, як завжди, він увійшов у вітальню в супроводі двох гайдуків, яким звелів залишатися за дверима. Він все ще носив жалобне вбрання по Барбарі Радзивілл, яке не скидав навіть після одруження з Катериною Габсбургівною. А тому йому не довелося змінювати звички, коли надійшла звістка про смерть королеви Бони. 

  Гальшка підвелася, присіла у вітанні і хотіла вийти, щоб залишити короля наодинці з сестрами, але він спинив її жестом.

  - Як добре, що княгиня Острозька тут, – мляво промовив Сигізмунд Август. – Залишайтеся, пані, не йдіть нікуди. Бо потім я хочу поговорити і з вами теж.

  - Як накаже ваша королівська милість, – поклонилася Гальшка і відійшла до вікна, щоб не заважати родинній розмові.

  - Я прийшов, щоб виконати останню волю нашої покійної матері, – заговорив король.    

  Усі четверо набожно перехрестилися, похилили голови і пробурмотіли кілька слів молитви за упокій душі королеви Бони.  

  - Вона хотіла, щоб я знайшов для Катаржини гідного нареченого. Ну що ж, здається, з’явилася така можливість.

  У королівен, особливо у молодшої, заблищали очі.  

  - Хто ж він? – нетерпляче запитала Катаржина.

  - Другий син короля Швеції, Юхан, герцог Фінляндський.

  - Ах! – замріяно зітхнула Катаржина, хоча вона того Юхана ніколи не бачила, та й чула про нього небагато.   

  - Швеція – наш ворог! – несподівано суворо промовила королівна Анна. Їй теж хотілося одружитися якнайшвидше. І вона була ображена через те, що для молодшої сестри вже знайшовся наречений, а для неї – ні.

  Король сів у крісло і знаком показав сестрам, що їм теж дозволяється присісти.

  - Швеція – наш ворог, – погодився він. – Але зараз ми стоїмо на порозі війни з Московією і нам потрібно шукати союзників. А шлюбна угода між державами якраз і може перетворити колишніх ворогів на друзів.   

  - Це рішення мені здається розумним, – заявила Катаржина.

  - А я не впевнена, – відрубала Анна. – Ворог – завжди ворог.

  - Як знати, як знати... – промурмотів король. – Швеція – давній і затятий супротивник Московії. А ворог нашого ворога може стати нашим другом. А якщо не другом, то хоча б вигідним союзником.

  - А якщо союз не вдасться, то у мене хоча б буде чоловік, – Катаржина виразно покосилася на Анну. – Мені хочеться хоча б одним оком побачити, який він! – вона перевела благальний погляд на короля і склала долоні, наче для молитви.

  - Так, звісно. Посланець герцога привіз мені парсуну, – похопився король.

  Він витяг з кишені штанів, схожих на бочки, медальон розміром з долоню і передав його Катаржині. Королівна уважно розглядала молодого чоловіка, що дивився на неї з медальону. У нього було коротке біляве волосся, блакитні очі і напрочуд рожеві, по-дитячому гладенькі щоки.

  - Ях, який красень! – вигукнула Катаржина. – І такий молоденький! Зовсім хлопчик!

  - Йому двадцять один рік, – відповів Сигізмунд Август.

  Катаржина посумнішала. Вона була десятьма роками старша. Але вона швидко пригадала, що такі шлюби – не рідкість між коронованими особами, а різниця у віці не така вже й завелика. Зате інші принцеси будуть заздрити Катаржині, коли вона, що вже ризикувала залишитися старою дівою, одружиться з молодим красунчиком! Он, сестра Анна вже зараз готова луснути від заздрощів!

  Анна зазирнула через плече сестри, щоб теж роздивитися юного північного принца з медальону. Юхан Шведський був не тільки молодий і вродливий, а ще й пишно вбраний. Його темний плащ був щедро затканий золотими нитками, а високий цупкий капелюх – прикрашений вузьким вінцем з дорогоцінних камінців.