Частина 11

  Останнім часом Гальшка часто виїжджала на прогулянки у супроводі княгині Гольшанської, але Беата не вбачала в цьому нічого поганого. Вона була розумною матір’ю, яка пам’ятала власну молодість. І розуміла, що молодим потрібно трохи свободи, щоб нагулятися, звісно – у межах розумного. Беата теж свого часу розважалася с подругами, ходила до церкви і відвідувала свята. Їй подобалося ловити захоплені погляди чоловіків. Іноді вона трохи кокетувала з ними, а потім відразу ж приймала загадковий і неприступний вигляд. Вдавала з себе королівну, якою і була насправді, хоча про її таємне народження від короля Сигізмунда Старого ніхто не говорив вголос, а тільки шепталися за спиною.

  Свята та прогулянки не завадили Беаті щасливо вийти заміж. Навпаки. Князь Ілля Острозький побачив її під час однієї такої прогулянки і закохався до нестями. Якби не його передчасна смерть через півроку після весілля, Беата прожила б радісне та спокійне життя. Гальшці вона бажала такого ж щасливого шлюбу, тільки не короткого, а на довгі роки, до старості.

  Беата не хвилювалася за доньку, бо занадто добре знала краківську шляхту, серед якої зростала. Шляхтичі були гарячі та галасливі, здатні на усілякі витівки. Вони сварилися між собою через дурниці, завзято рубалися на двобоях, які не схвалював король, але жінок шанували і поважали. На вулицях Кракова молодим шляхтянкам нічого не загрожувало.

  Беату засмучувала відсутність Гальшки в ті години, коли до них навідувалися гості – високородні і заможні шляхтичі, які виявляли інтерес до молодої княгині. Якби Беата була на місці доньки, вона не гуляла б бозна-де з легковажною Марією Гольшанською, у якої навіть не було братів. А залишилася б у вітальні, де сиділа б коло натопленого каміну і слухала б панегірики від закоханих чоловіків.

  Часто приїздив пан Ольбрахт Ласький. Серед усіх доньчиних претендентів цей молодий шляхтич найбільше подобався Беаті. Він, звісно, жалкував, коли не заставав Гальшку вдома, але все одно проводив з Беатою кілька годин, розважаючи її розмовами. Ах, які блискучі, неймовірні речі розповідав Ольбрахт Ласький. Які величні плани мав цей молодий чоловік! Він мріяв зробитися королем і був таким самовпевненим, коли ділився з Беатою своїми думками, що вона вірила йому. В її очах Ласький став схожим на одного з тих лицарів, які у минулих століттях завойовували королівства у Хрестових походах, або у інших героїчних війнах. Звісно, вона розуміла, що настали інші часи і корони вже не валяються на землі, чекаючи, щоб якийсь доблесний та зухвалий лицар підчепив їх кінчиком меча. Але ж і зараз трапляються випадки, коли королем стає чоловік, народжений далеко від трону! Беата не раз чула про таке. Хто знає? Може, Ласький, справді  завоює собі королівство? А Гальшка поруч з ним стане королевою. Справжньою королевою, а не нічною, таємною, як Беатина мати, Катаржина Тельничанка, що була коханкою покійного короля.

  Словом, Ольбрахт Ласький за кілька тижнів повністю зачарував Беату. Вона сама, не вагаючись, одружилася б з ним, якби не існувало різниці у двадцять років. Але, на превеликий жаль Беати, Гальшці не подобався Ласький. Вона гидливо кривила губи, коли мати заговорювала про честолюбного шляхтича. І намагалася втекти на прогулянку кожного разу, коли дізнавалася, що Ласький збирається завітати до них у пообідній час.

  Все вирішилося одного ранку, коли Василь Острозький приїхав до Беати і Гальшки. То не були звичайні сімейні відвідини, бо Василь приїхав сам, без княгині Зоні, яка завжди раділа зустрічам з Беатою. Обидві пані Острозькі могли розмовляти годинами, перебираючи кісточки знайомим дамам.

  Беата якраз була одна у вітальні. Вона сиділа біля каміну, тримаючи на колінах кошичок з шовковими нитками та голками. Як усі пані високого становища, Беата дала обітницю вишити покривало для церковного вівтаря. Але її робота просувалася повільно. За п’ять років Беата заледве вишила половину. Вона робила по кілька стежків в день і виправдовувала себе тим, що така важлива робота, присвячена Господу Богу та його Пречистій Матері, потребує особливої старанності. Її аж ніяк не можна робити наспіх.

  Василь увійшов, розчервонілий з морозу, і поклонився Беаті. Вона підвелася назустріч і жестом вказала на крісло біля вікна.      

  - Рада бачити вас, братику, – сказала вона і з надмірною увагою почала розглядати вишивку. Нехай Василь зрозуміє, що вона дуже заклопотана. Може, це змусить його скоротити відвідини? Хоча тепер між ними були добрі стосунки, але у глибині душі Беата ніколи не забувала про минулі сварки та суперечки.

  - Що це ви вишиваєте таке гарне? – запитав Василь, намагаючись проявити люб’язність. Хоча його, насправді, не цікавила вишивка. Куди з більшим задоволенням він розглядав зброю, що була розвішана над каміном.

  - Вам подобається? – Беата розправила покривало на рівні очей, помилувалася візерунком з троянд та хрестів, і показала Василеві.

  - Гарно, – кивнув він. – Це ви готуєте придане для нашої Гальшки? Моя Зоня теж вишивала схожі пелюшки для дітей.

  - Яке ще придане? – посміхнулася Беата. – Посаг для Гальшки вже давно наготований і складений у скрині. А це – обіцяне покривало, що я гаптую для вівтаря Маріацького костьолу. Хіба ви не бачите хрести?

  - Де хрести? – Василь здивовано витріщив блакитні очі. – Я побачив тільки квіти.

  - Ось тут, в оточенні троянд, – тицьнула Беата.

  Василь примружився, роздивляючись: 

  - Так, справді, є хрести. А я спочатку й не помітив.