Частина 10

  Наступного дня Гальшка, користуючись допомогою Марії Гольшанської, вибралася на таємну зустріч з князем Слуцьким.

  Це було її перше любовне побачення. З Дмитром Сангушком вона ніколи не зустрічалася ось так. Вони завжди бачилися у присутності рідних, на святах чи на ловах. А потім Сангушко просто-напросто зухвало викрав її.

  Гальшка хвилювалася, поки причепурювалася. Вибирала сукню і шубку до лиця. Надягла парчову шапку, оторочену благородним горностаєвим хутром, а з-під шапки випустила на груди дві чорні коси, переплетені перлами. Спочатку вона думала попросити у матері рум’ян. У Беати було багато помад, умащувань, бальзамів, еліксирів, притирань та інших засобів для наведення краси. Але Гальшка, зваживши наслідки, вирішила не рум’янитися, щоб не викликати зайвої підозри.  Все одно обличчя розчервоніється на морозі. А брови у неї такі густі та чорні, що їх не треба підмальовувати.

  Вона ледве дочекалася приїзду Марії Гольшанської. Заскочила до неї у візок і, поки їхали по краківським вулицям, кілька разів перепитувала: чи не спізнюються вони.

  - Нічого страшного, почекає, – повчала її Марія. – Чоловіки повинні чекати жінок, а не навпаки.

  А у Гальшки від хвилювання серце рвалося з грудей.

  Вони наблизилися до костьолу – червонястої цегляної будівлі на розі двох вулиць, що більше скидалася не на храм Божий, а на будинок заможної родини. Тільки хрест на даху з червоної черепиці нагадував про те, що це костьол. Та ще – сусідня готична прибудова, де монахи-августинці влаштували монастир. А до стіни костьолу притулилося зображення Голгофи: високе розп’яття, до якого змучений Христос був прибитий золоченими гвіздками, і розмальовані у сині та червоні кольори статуї Діви Марії та Святого Іоанна біля узніжжя хреста.

  Марія Гольшанська звеліла зупинити візок кроків за десять від розп’яття. Симеон Слуцький вже проходжувався туди-сюди, подзвонюючи шаблею. Гальшка хотіла вискочити з візка і підійти до нього, але Марія вчасно вхопила її за край спідниці:

  - Стривай! Куди поспішаєш, нетерпляча?

  - А що таке? – здивувалася Гальшка. – Щось не так? Як я виглядаю? 

  - Красуня. Але дозволь йому похвилюватися і тоді він гостріше оцінить твою красу.

  Вони хвилинку посиділи у візку. Марія дбайливо поправила шапку на Гальшці: збила її трохи набік, щоб дівчина виглядала більш чепурною та веселою. Наймолодша з сестер Гольшанських, вона поводилася з Гальшкою, як старша сестра. Їй хотілося навчити юну княгиню Острозьку жіночим хитрощам.    

    - Краще мені вийти, – нарешті вирішила Гальшка. – Князь Слуцький, напевно, впізнав твій візок. Глянь, як він дивиться у нашу сторону. Якщо я залишуся тут довше, це буде виглядати смішно.

  - Добре, йди, – дозволила Марія. – Але не забувай, що я чекатиму на тебе тут, про всяк випадок.   

  Гальшка вибралася з візочка і статечно наблизилася до Симеона Слуцького. Обоє почувалися трохи незручно і привіталися так, начебто зустрілися випадково. Гальшка перехрестилася на розп’яття, а потім зацікавлено оглянула Голгофу.  Князь Слуцький став позад неї. Він, що звик до православних ікон, уважно роздивлявся різьбленого і розфарбованого у темні кольори Христа. У Сина Божого був дивний вираз обличчя: нібито він стомився від мук, похилив голову на плече і заснув.                              

  - Я не знав, що ви – католичка, – зауважив він, дивлячись, як вона хреститься. – Острозькі – православний рід.

  - Я не вибирала свою віру. Мене хрестила мати, – відповіла Гальшка. – Якби батько був живий, я була б зараз православною.

  - Так, я розумію. Деякі кажуть, що немає різниці між вірами. Усі ми, мовляв, під одним хрестом ходимо. Але насправді різниця є. У католиків більше прав, як у королівстві Польському, так і у князівстві Литовському. А за часів наших прадідів князівство Литовське було православним...

  - Та ще й язичницьким, – докинула Гальшка. – Так розповідав мені дядько Василь.

  - Правду сказав, – погодився Симеон. – Не про русинів, бо ми хрестилися ще за часів князя Володимира. А серед литвинів і в пізніші часи нехристів водилося немало. Але князі та бояри литовські були православними. Аж поки князь Ягайло не перейшов у католицтво для того, щоб одружитися з королевою Польщі. А за ним змінили віру і його близькі. Може, Ягайло вчинив розумно і далекоглядно, але мені здається, що саме жінка повинна переходити у віру чоловіка, а не навпаки.

  - Королева Ядвіга не палала бажанням одружуватися з Ягайлом. Він був більше зацікавлений, тому й довелося йому поступитися, – висловила думку Гальшка.  

  - Мабуть, найкращий вихід – це коли кожен залишається при своїй релігії, але діти народжені у змішаному шлюбі нехай будуть хрещені у батьковій вірі.

  - Я згодна з вами, – кивнула Гальшка.

  Симеон Слуцький зачаровано дивився на неї. Молода княгиня Острозька виглядала такою звабливою у блакитній шубці і горностаєвій шапці. Блакитноока, рум’яна від морозу, вона лагідно всміхалася, і сніжинки зависали на її пишних чорних косах.

  - Як дивно, – зачудувався Симеон. – Я стою поруч з найпрекраснішою пані Кракова, але, замість того, щоб вихваляти її красу, розмовляю про віру! Начебто з богословом веду філософську розмову.