Частина 3

  Вони піднялися на другий поверх по дерев’яних сходах, що скрипіли під ногами. Раптом пан Твардовський застережливо притиснув палець до тонкого рота і прошепотів:

  - Стривайте! Хтось йде за нами!

  Гурка перехилився через поручні, подивився вниз і заспокоїв чорнокнижника:

  - Це мій гайдук. Я звелів йому триматися поблизу.

  - Добре, – погодився Твардовський. – Тоді накажіть йому, щоб став біля дверей кімнати і охороняв нас.

  - Чуєш? – гукнув Гурка. – Стань на сходах і нікого не пускай нагору.

  Гайдук послухався. Пан Твардовський відчинив двері у кімнату і гостинним жестом запросив Гурку увійти. Опинившися всередині, Гурка роззирнувся. На всяк випадок, він тримав руку на ефесі шаблі. Втім, пан Твардовський подобався Гурці. Він вмів весело пити і цікаво говорити. Цьому вченому пану, справді, були відкриті таємниці, записані чудернацькими літерами у чорних книгах. Гурка впевнився у тому на власні очі, коли його кінь перетворився на собаку.

  Кімната була обставлена затишно, але без розкошів. Твардовський запропонував Гурці влаштуватися в кріслі з високою спинкою, а сам сів навпроти. 

  - Слухаю пана, – промовив він, уважно роздивляючись Гурку.

  Той роздумливо помовчав, перш ніж викласти свою справу.

  - Чи можу я покластися на ваше вміння зберігати чужі таємниці? – нарешті запитав він.

  Твардовський приклав до грудей долоню з випещеними пальцями: 

  - Слово шляхтича.

  Гурка відзначив про себе, що нігті у чорнокнижника занадто довгі і загнуті донизу. Ніби диявольські кігті!

  - Тоді я буду говорити прямо, без церемоній.

  - Прошу пана, – чемно запропонував Твардовський.   

  - Ви, напевно, знаєте, що його милість король вважає мене гідним довіри?

  - Так, я чув про це.

  - І що наш повелитель і досі страждає через смерть королеви Барбари?

  - Це усім у Кракові відомо, – підтвердив Твардовський.

  - Йому б хотілося знову побачити покійну пані Барбару. Це можливо? – прямо запитав Гурка.

  Пан Твардовський замислився.

  - Залежить від того, чого саме бажає король, – нарешті відповів він. – Повернути королеву Барбару до земного життя, вдихнути нову душу в тіло, що вже кілька років тліє у могилі, неможливо! Тобто, це зробити можна, але таке тіло вже буде не королевою, а одним з тих страхітливих створінь, що ночами вилазять з могили і тиняються по світу в пошуках людей, з кого висмоктати кров. Ми ж не цього хочемо, чи не так?

  - Ні в якому разі! – жахнувся Гурка. Розповіді про таких створінь він чув ще в дитинстві. Їх називали упирями і лякали малих дітей, коли вони не хотіли спати.

  - Отже, нам залишається викликати душу покійниці. Вона з’явиться на короткий час, але з нею можна поговорити, запитати про щось важливе, попросити пробачення, попрощатися, якщо за життя не встигли...

  - А це безпечно? – запитав Гурка. – Ми повинні оберігати короля.

  - Я гарантую безпеку. Нічого страшного не трапиться з його королівською милістю, – серйозно відповів пан Твардовський.   

  - Цей... виклик?.. Чи як його краще назвати?

  - Правильне слово – обряд, – пояснив чорнокнижник.

  - Можна провести обряд якнайшвидше? Наступного тижня, або ще раніше?

  - Все залежить від місяця.

  Пан Твардовський розчинив вікно. Волога прохолода увірвалася в кімнату. Гурка відчув полегшення, бо йому було вже важко дихати: у приміщенні стояв задушливий запах сухих трав.

  Тонкий серпик місяця зазирнув у вікно і знову сховався за хмари.

  - Місяць йде на спад, – визначив чародій.

  - Що це означає? – запитав Гурка.   

  - Терпіння! – відповів Твардовський. – Слід почекати повного місяця. Повнолуння – найкращий час для проведення таких обрядів. Воно сповнене особливої магічної сили: бентежить душу і загострює почуття. До того ж, мені потрібно щонайменше чотирнадцять ночей, щоб підготувати необхідні речі. Скажіть його королівській милості, щоб надіслав мені парсуну королеви Барбари. Через її зображення я встановлю зв’язок з душею.

  - Я передам, – погодився Гурка. – Що ще?

  - Сім коштовних прикрас, які належали пані королеві і ще зберігають сліди її доторків.

  - Сім? – здивувався Гурка.

  Пан Твардовський кивнув:

  - Саме так. Сім – священне число у науці некромантії. Сім днів складаються у тиждень. Сім смертних гріхів і сім християнських чеснот керують нашим життям. Сім небесних планет визначають наш гороскоп. Сім металів є у природі: золото, срібло, мідь, олово, ртуть, залізо та свинець. З них можна зварити філософський камінь, якщо знаєш секрети. Сім – число бога Осіріса, покровителя алхіміків. З семи нот народжується музика, сім струн у ліри Аполлона. Сім небес треба пройти, щоб дістатися до Раю. Сім янголів протрублять, коли настане Страшний суд. О, сім – то наймістичніше і найдовершеніше число!