Частина 52

  То була шалена зима. Вона ще не скінчилася, а у Гальшки вже голова йшла кругом. Нібито снігова хуртовина завертіла-закрутила її та Дмитра, змусила їх носитися по шляхах, замках і гостинних дворах різних країв, не залишаючись ніде довше, ніж на кілька днів. І ось вона опинилася у Кракові. Останні години подорожі видалися найважчими. Гальшка ледве могла всидіти на місці. То їй хотілося полинути до матері, то вона захлиналася риданнями від згадки про Дмитра... А іноді дівчину охоплювала така втома, що вона засинала неспокійним сном і її мучили химерні сновидіння.

  Нарешті візок прокотився по засніжених вулицях Кракова і зупинився біля будинку Острозьких. Гальшці дозволили вийти з візка. Беата вже знала про її приїзд. Костелецькі попередили любу тітоньку через гінця. Тож Беата теж не могла стримати хвилювання. Нервово стискаючи пальці, вона тинялася по кімнатам і час від часу виглядала у вікно.

  Аж ось у дворі почувся шум. Беата визирнула у віконце і побачила, як її кохана дитина вистрибує з візка. Княгиня підхопила пальцями спідниці і побігла до дверей, хоча така поведінка не пасувала пані високого становища. Але зараз вона керувалася тільки серцем.

   Двері відчинилися і Гальшка увійшла у батьківській дім. Беата простягла до неї руки:

  - Донечко! – її голос затремтів від сліз, що підступили до горла. – Ти повернулася! Нарешті!..

  - Матусю! – Гальшка кинулася до Беати, притиснулася до її теплих грудей і заплакала.

  Вона не могла не помітити, як змінилася мати за місяці розлуки. Це занадто кидалося у вічі. У темному волоссі Беати з’явилися сиві пасма. Вона не те що постарішала. Ні, Беата Острозька, як і раніше, залишалася вродливою жінкою. Але вона так змучилася і змарніла, що стала схожою на квітку, яку зірвали і забули поставити у воду.    

  - Що з тобою, дитя моє? – Беата схудлими руками пестила доньчине обличчя і зазирала у її очі. – Розкажи мені, що тобі поробили? Де ти була? Куди тебе завіз той клятий Сангушко?

  - Він не клятий, – ридала Гальшка. – Він мій чоловік. Я люблю його, а він мене!  

  Беата у відчаї сплеснула руками:

  - Що ти таке кажеш, дитино? Після всього, що той негідник нам зробив? Чи він обпоїв тебе трунками?

  Гальшка плакала, будучи не в силах говорити. Темне волосся впало їй на щоки, розтріпалося по плечах. 

  - Ходімо у твою кімнату. Тобі треба відпочити, – Беата дала знак покоївкам, щоб швидко наготували усе потрібне. Обійняла дочку і повела її до опочивальні.

  Через півгодини Гальшка, вмита, причесана та перевдягнена у чисту сорочку, напівсиділа у ліжку. Опираючись на пишні подушки, що їй підсунули під спину, вона пила курячу юшку. Іншу їжу її шлунок відмовлявся приймати. Від приємного тепла, що мало-помалу розливалося по тілу, дівчина нарешті трохи заспокоїлася і розповіла матері все, що з нею трапилося.

  Беата слухала і бідкалася. Але вона не могла не відзначити делікатності, з якою Сангушко поводився з Гальшкою. Може, не такий вже він і злодій, яким уявляла його Беата? І за інших обставин вони жили б однією родиною, і Сангушко захищав би права самої Беати. А їй, вдові, так потрібна підтримка...

  Беата не знала, що робити. Може, порадитися з Василем? Але як зробити це після нескінченних сварок, після років прихованої та відкритої ворожнечі? Як знайти вірне рішення? А до чого може призвести хибне – вона вже знала.

  Гальшка втомилася і заснула. А Беата ще довго сиділа біля доньчиного ліжка, згадуючи своє коротке подружнє життя. Їй самій пощастило одружитися за власним вибором. Щастя Беати було коротким, але ж воно було! Чому ж її єдина дитина повинна бути позбавлена цього щастя?

  У наступні дні Гальшка тинялася по будинку, зітхала, нудилася та виглядала у вікна в надії побачити Дмитра. Іноді вона сідала біля матері, примостивши голову їй на коліна. Тоді Беата пестила її волосся, як у дитинстві, і співала польських пісень. Іноді Гальшка бралася за книгу. Вона змалечку любила читати. Але зараз дівчина ніяк не могла зосередитися. Літери розпливалися перед очима і замість них ввижався Дмитро. Гальшка споглядала його у святковому сяйві свічок в день, коли вони вперше побачилися на святі в Острозькому замку, і простягала йому руку для танцю. Він схилявся над нею у першому поцілунку серед духмяних трав, ніжних лісових квітів та віковічних дубів. Вона уявляла його у битві, серед вогню, шабель, гармат і знамен, ворожих та своїх. Разом з ним вона знову і знову переживала підступний напад Зборовського. А вночі він приходив до неї в ліжко, лягав поруч, і вона майже фізично відчувала його тепло. Така сильна була ілюзія близькості. Гальшка розмовляла з Дмитром, скаржилася, жалілася, шепотіла ласкаві слова... А потім приходила до тями і розуміла, що її сльози і цілунки дістаються подушці. І тоді її аж вивертало від душевного болю. Вона страждала від туги, самотності, суму, смутку та неможливості змінити долю.

  Гальшка з надією чекала на дядька Василя. Їй здавалося, що він – майже всемогутній, і коли дізнається про те, що сталося, то вирішить усе. І ось, нарешті, днів через п’ять Василь Острозький з’явився. Його супроводжував пан Лукаш Гурка, який поводився на диво невпевнено і намагався сховатися за широкою спиною князя, хоча людині його розмірів було важко сховатися.

  Василь, всупереч звичці носити червоне або малинове вбрання, був у сірому жупані і чорному кунтуші, отороченому сірим вовчим хутром. Гальшка, коли дізналася про дядьків приїзд, вибігла йому назустріч. Вона увірвалася в залу, де Беата приймала гостей і мовчки, без слів, кинулася Василеві на шию. А він однією рукою розгублено гладив дівчину по спині, а другою – тримав шапку з чорним орлиним пером.